Ловіть лисиць
Розмовляючи по телефону зі своєю подругою, що жила недалеко від моря, я почула крик чайок і висловила з цього приводу захоплення. “Гидотні створіння”, – відповіла подруга, тому що для неї вони створювали щоденну загрозу. Особисто я відчуваю те ж саме до лисиць, бо не вважаю їх милими створіннями.
Неочікувана доброта
Моя подруга стояла біля каси, щоб розплатитися за продукти, коли якийсь незнайомець попереду повернувся до неї і вручив їй купон на 14 доларів знижки. Шокована подруга розплакалась від такого несподіваного акту доброти, а потім почала сміятися зі своїх сліз. Така доброта зворушила її серце і зміцнила надію в цей важкий для неї період морального й фізичного виснаження. Вона подякувала Господу за те благословення, яке Він послав їй через цю людину.
Збирання врожаю
Моя подруга Рут із Танзанії має бачення, як перетворити на родючу землю одну пустинну ділянку в Додомі, столиці цієї африканської країни. Розуміючи важке становище місцевих удовиць, вона хоче з цих піщаних акрів зробити місце, де можна розводити курей і вирощувати злаки. Таке її бачення допомогти нужденним походить із її любові до Бога. А ще її надихнула на це її тезка – біблійна Рут.
Вирізьблені на долонях
Чарльз Сперджен, який у 19 столітті багато років ніс служіння у лондонській церкві, любив проповідувати про багатство змісту тексту з Книги пророка Ісаї 49:16, де написано, що Бог вирізьбив нас на Своїх долонях. “На цей текст, – казав він, – потрібно проповідувати сотні разів!” І дійсно, зміст цього вірша містить стільки дорогоцінних думок, що ми можемо обмірковувати їх знову й знову.
Дім на камені
Проживши в придбаному будинку кілька років, мої друзі зрозуміли, що їхня вітальня просідає – на стінах з’явились тріщини, а вікно перестало відкриватись. З’ясувалося, що ця кімната була добудована без фундаменту. Для виправлення цієї недбалості знадобилось декілька місяців важкої праці.
Хочемо побачити Ісуса
Під час промови на похоронах мою увагу привернула табличка на стіні з цитатою “Ми хочемо, пане, побачити Ісуса” (Ів. 12:21). Я подумала, що ці слова є дуже слушними в цей час, коли ми зі сльозами і приємними спогадами прощаємося з сестрою, в житті якої можна було побачити Ісуса Христа. Незважаючи на всі труднощі та розчарування, вона ніколи не втрачала віри в Христа. Дух Божий жив у її серці − вона дійсно відображала Ісуса.
Важкі таємниці
Під час прогулянки з подругою ми розмовляли про нашу любов до Біблії. І мене здивували її слова: “О, я не дуже люблю Старий Заповіт. Там важкі тексти, багато помсти... Мені потрібен лише Ісус!”
Надія у смутку
Мені тоді було дев’ятнадцять років, коли одна з найближчих моїх подруг загинула в автомобільній аварії. Протягом наступних тижнів і місяців я щодня наче опинялася в чорному тунелі смутку. Біль втрати такої молодої, чудової людини затьмарювала мій зір, і я інколи просто не помічала, що відбувається навколо. Біль і смуток так засліпили мене, що я неспроможна була бачити Бога.
Найкращий дарунок
Коли я вже пакувала речі, збираючись додому в Лондон, мама несподівано підійшла до мене з подарунком. То був перстень, який вже довгий час викликав у мене неабияке захоплення. “О… навіщо, мамо?” – здивувалась я. І мама відповіла: “Я подумала, нехай моя донька насолоджується цим перснем вже тепер. Навіщо чекати, поки я помру? Він все одно мені вже не пасує”. Я зі вдячною усмішкою прийняла перший “шматочок спадщини”, який приніс мені чимало радості.
Звільнення з ізоляції
Хлопчик Джонатан мав церебральний параліч. Він не міг говорити, тому спілкуватися з ним було неможливо. Але його мати Шанталь Браян не здавалась. І коли йому було десять років, вона знайшла спосіб для спілкування з ним: за допомогою його очей та дощечки з пластиковими літерами. Це був справжній прорив. “Ми звільнили його з темниці ізоляції і тепер можемо запитувати його про будь-що”, – радіє мати. Тепер Джонатан може читати, писати – в тому числі й вірші, – завдяки комунікації очима. Коли його запитують, що йому подобається “говорити” своїм рідним, він відповідає: “Чудово казати їм, що я їх люблю”.
Називає по імені
Рекламодавці дійшли висновку, що власні імена є тими словами, що привертають найбільшу увагу потенційних клієнтів. Тому один телеканал у Британії ввів персоналізовані рекламні ролики.
Божа праця
“Чи помічали ви останнім часом Божу працю у своєму житті?” − запитувала я у друзів. Один із них відповів: “Я бачу Божу працю, коли щоранку читаю Святе Письмо; коли Господь допомагає мені прожити кожний новий день; коли знаю, що Він зі мною в кожному кроці мого життя. Я бачу Його працю, коли Він допомагає проходити через різні випробування і сповняє мене радістю”. Мені сподобалася ця відповідь, тому що вона відображає реальність того, як Бог через Своє Слово і через присутність Святого Духа працює у житті тих, хто любить Його.
Жити Божими Заповідями
Школа, куди я відвожу свою доньку, знаходиться на відстані більше кілометра, тому коли повертаюся додому, маю час для запам’ятовування біблійних віршів – якщо свідомо планую це робити. Коли витрачаю ці хвилини для наповнення свого розуму Божим Словом, часто буває, що завчені тексти спадають мені на пам’ять протягом дня, даруючи втіху та мудрість.
Розірвати кайдани
Відвідавши Кафедральний Собор Церкви Христа у Занзібарі, ми були глибоко зворушені. Собор розташований прямо на тому місці, де колись знаходився найбільший невільничий ринок Східної Африки. Проектувальники намагалися зробити так, аби будівля храму символічно демонструвала, як Євангеліє розриває кайдани рабства: це вже місце не злочинів та жахливих звірств, а нагадування про Божу ласку, уособленням якої є собор.
Не спіши
“Нещадно усувай поспіх”. Коли дві мої подруги процитували цей відомий афоризм Далласа Уїлларда, я зрозумiла, що потребую серйозно зважити на нього. Де я дарма витрачаю свій час та енергію? А ще важливіше: де я мчу вперед, забуваючи звернутися до Бога за Його керівництвом та допомогою? Протягом наступних тижнів та місяців я нагадувала собі цей афоризм, щоб знову й знову шукати Господа та Його мудрості.