Урок через фігурку
Моя подруга, яка є моєю наставницею, намалювала на папері фігурку чоловічка. Вона назвала її “особистим” життям. Потім вона окреслила фігурку контуром, більшим на півдюйма, і назвала його “публічним” життям. Різниця між двома фігурками, між особистим і публічним життям, відображає ступінь нашої чесності.
Ведмежі обійми
На день народження я подарувала своєму онукові великого пухнастого ведмедя. Спочатку він здивувався. Потім проявив благоговійний страх, і, зрештою, цікавість, яка підштовхнула до дослідження. Онук торкнувся носа ведмедя, і коли той впав до його рук, сильно зрадів! Він поклав свою дитячу голову на пухнасті груди ведмедя і сильно його обійняв. Онук із усмішкою занурився у плюшеву м’якість ведмедя. Дитина не усвідомлювала нездатність іграшки по-справжньому його любити. Невинно й природно онук відчув любов ведмедя і повернув її від усього серця.
Що бачить Бог
Рано-вранці я тихо підійшла до вікна вітальні, яке виходило на пустельну місцевість, що тягнеться за будинком. Часто я помічала яструба або сову, що сиділи на дереві. Одного разу я навіть побачила білоголового орлана, який відважно балансував на високій гілці, оглядаючи територію, наче вся вона належала йому. Птах імовірно чатував на “сніданок”. Його всеохоплюючий погляд здавався королівським.
Зроблено вручну
Моя бабуся була талановитою швачкою і декілька разів перемагала в змаганнях. Скільки себе пам’ятаю, всі видатні події у моєму житті вона відзначала рукодільними дарунками. На свій випускний я отримала від неї мохеровий светр. На своє весілля – бірюзову клаптикову ковдру. Завжди, коли я брала її рукодільний шедевр, знаходила бирочку з написом: “Пошито вручну спеціально для тебе. Муна”. У кожному слові я відчуваю любов бабусі, а також свідоцтво її віри в моє майбутнє.
Поза контекстом
Стоячи в черзі на посадку в літак, я відчула, що хтось торкнувся мого плеча. Озирнулась − і мене тепло привітали: “Еліза! Пам’ятаєш мене? Я Джоан!” В пам’яті швидко промайнули усі мої знайомі на ім’я Джоан. Але хто це? Моя колишня сусідка? Колишня співробітниця? О… я не знала.
Неосяжні виміри
Я тихо лежала на вініловім покривалі і затримувала дихання за командою, в той час як апарат тріщав та гудів. Я знала, що багато людей пройшли крізь МРТ, але через клаустрофобію я потребувала зосередити свої думки на Комусь набагато більшому за мене.
Ялинка “надії на дитину”
Прикрасивши різдвяну ялинку мерехтливими гірляндами, я прив’язала на гілках рожеві та голубі банти. Вже чотири роки ми з чоловіком чекали можливості усиновити новонароджену дитину – особливо на Різдво! Щоранку я ставала на коліна й молилась, нагадуючи собі про Божу вірність. Але 21 грудня ми отримали повідомлення: дитини на Різдво не буде. Вкрай розчарована я роздумувала: “Чи справді Бог вірний? Чи я щось робила не так?”
Важкі розмови
Одного разу я змушена була проїхати 80 км для неприємної розмови із співробітником. Я отримала рапорт від іншого робітника, що його колега презентує нашу компанію в непривабливому світлі. Я турбувалась про репутацію нашої компанії, тому хотіла вплинути на його поведінку.
Сяйво
Є така англійська колискова: “Світіть, зіроньки, світіть”. Слова цієї пісні, що спочатку була віршем Джейн Тейлор, відображають чудо Божого Всесвіту, в якому зірки висять “над світом дуже високо”. У пізніших строфах, що рідко публікуються, зірка зображена як провідник: “Коли твоє яскраве мерехтіння освітлює у темряві всім подорожнім шлях”.
Духовний голод
Одного разу, коли я зі своїм чоловіком їхала в автомобілі і продивлялася поштову скриньку на своєму смартфоні, раптово з’явилося одне рекламне повідомлення з місцевого кафе, де продаються пончики. Я здивувалась, адже ми тільки-но проїхали повз нього. Мій шлунок відразу ж подав сигнал і мені захотілося пончиків. Я була вражена, як комунікаційні технології допомагають продавцям приваблювати клієнтів.
Приховуючи свій біль
Мене запросили в одну помісну церкву виступити. Я говорила про те, як виливати перед Богом біль свого серця й приймати зцілення, яке Він бажає дати. В кінці служіння пастор став у центрі проходу, подивився пильно в очі членів церкви і сказав: “Як ваш пастор, я маю привілей протягом тижня чути ваші сумні історії і бачити ваш смуток. А потім під час недільних богослужінь я бачу, як ви намагаєтеся приховати свій біль”.
Вгамуйтесь!
Ми з подругою сиділи на пісочку біля океану, який ніколи не вгамовується. Сонце вдалині сідало за обрій. Невеличкі хвилі набігали одна за одною, на мить зупинялися, здіймаючись, і потім тихо розпадалися біля наших випростаних ніг. “Люблю океан, – з усмішкою сказала моя подруга. – Він сам рухається. Мені не потрібно це робити”.
На дереві
Одного разу моя мати побачила, як на кухонному столі кошеня Велвет їсть домашній хліб. У пориві гніву вона викинула його геть із хати. Потім ми шукали кошеня у дворі, але безуспішно. Аж тут вітер доніс до моїх вух ледь чутне нявкання. Я підняла голову вгору і побачила на верхівці дерева чорну пляму.
Будь-куди
Переглядаючи свої старі весільні фотографії, я натрапила на одне фото, зроблене відразу після завершення вінчання. На моєму обличчі було буквально написано, що я готова піти за чоловіком будь-куди.
Передати спадщину
На моєму мобільному телефоні спрацював сигнал, сповіщаючи про отримане повідомлення. Донька просила рецепт пирога з м’ятним морозивом, який мені залишила ще моя бабуся. Передивляючись пожовтілі картки з рецептами, що зберігались у старій коробці, я побачила унікальний почерк бабусі й подумала, що якщо враховувати мою доньку, то в нашій родині цим рецептом буде користуватися вже четверте покоління.