Наші автори

Переглянути усе
Patricia Raybon

Патриція Рейбон

Патриція раніше працювала редактором журналу “Неділя” в “The Denver Post” і доцентом на кафедрі журналістики в Колорадському Університеті в місті Боулдер. Наразі вона будує мости між людьми через свої книжки, що “надихають людей любити Бога і одне одного”. Її мету можна висловити слоганом: “шлях віри – з благодаттю”. Патриція дуже любить Святе Письмо, тому підтримує проекти біблійних перекладів по всьому світі. Серед її відзначених нагородами книг можна згадати “Мій перший білий друг” і “Я наказала горам рухатись”. Патриція – мати двох дітей і має п’ять онуків. Разом із чоловіком Деном вона живе в Колорадо. Обоє полюбляють фільми, попкорн, захоплюючі загадки та мильні опери центрального телебачення. Поспілкуватися з Патрицією можна на patriciaraybon.com.

Статті Патриція Рейбон

Відображаючи Його світло

Щоб відтворити в пейзажах красу віддзеркаленого світла, художник Арманд Кабрера дотримується важливого принципу: “Віддзеркалене світло ніколи не буде яскравішим за його джерело”. За його спостереженнями, живописці-початківці схильні перенасичувати віддзеркалене світло. Він каже: “Віддзеркалене світло належить до тіні; воно має підтримувати освітлені частини вашого живопису, а не конкурувати з ними”.

Ніколи не пізно

Перебуваючи в маленькому західноафриканському містечку, мій американський пастор вчасно прибув на недільне богослужіння о 10 годині ранку. Втім у церковній залі нікого не було. Він вирішив почекати. Одну годину. Дві. Нарешті, десь о пів на першу дня, до церкви прибув місцевий пастор, а за ним почали надходити хористи та інші мешканці міста, і служіння розпочалося “у повноті часу”, як висловився мій пастор. “Нас вітав Дух, і Бог не запізнився”. Місцева культура відрізнялася від американської культури мого пастора.

Такий, як є

Молода жінка не могла заснути. Вона вже багато років страждала від фізичної вади, а завтра їй треба було опинитися в центрі уваги на церковному ярмарку, щоб зібрати пожертви на отримання вищої освіти. “Однак я не гідна цього” , – думала Шарлотта Елліотт. Ворочаючись у ліжку, вона сумнівалась як у власних здібностях, так і у своїй духовності та благочесті. Наступного дня, все ще не маючи спокою, вона взяла до рук перо і написала слова відомого нам гімну:

Великі сподівання

Метушливого дня перед Різдвом у відділення пошти зайшла літня жінка. Спостерігаючи за її повільною ходою, терпеливий працівник пошти привітав жінку: “Вітаю, молода леді!” Його слова прозвучали по-дружньому, втім декому, можливо, почувся в них натяк на те, що якби вона була молодшою, то було б краще.

Чуючи Христа, а не хаос

Щоденно годинами дивлячись теленовини, похилого віку чоловік все більше і більше хвилювався, що світ руйнується і потягне його за собою. “Будь ласка, вимкни це, – благала його дочка. – Просто припини це слухати”. Однак чоловік і далі продовжував проводити багато часу в соціальних мережах та в інших джерелах новин.

Боже передбачення

Під час їзди по незнайомій місцевості мій чоловік помітив, що вказівки GPS навігатора раптом почали здаватися хибними. Виїхавши на гарну чотири-полосну дорогу, ми отримали пораду з’їхати з неї і рухатись далі по одній полосі, що пролягала паралельно з нами. “Я так і зроблю”, – сказав Дан, хоча не було жодних видимих причин це робити. Однак приблизно через десять миль рух на автостраді поряд з нами почав сповільнюватися. В чому причина? Велике будівництво. А що стосовно нашої дороги? На ній було дуже мало машин, і ми змогли вільно їхати далі. Дан сказав: “Я не бачив наперед, на відміну від GPS”. А головне, як ми з ним погодились, це знає Господь.

Птаство небесне

Сходило літнє сонце, і моя усміхнена сусідка, побачивши мене на подвір’ї, тихенько покликала дещо подивитись. “Що там?” – заінтриговано і пошепки запитала я. Вона показала мені в напрямку свого ґанку, де серед квітів на металевих сходах було крихітне гніздо із соломи. “То гніздо колібрі, – прошепотіла сусідка. – Бачиш пташенят?” Два дзьоби, крихітні наче голки, ледве виднілися в гнізді. “Вони чекають на матір”. Ми стояли вражені. Я дістала телефон, аби зробити фотографію. “Тільки не надто близько, аби не злякати матір”, – сказала сусідка. Так ми і спостерігали за ними здалеку.

Жива вода

З Еквадору прибув букет квітів. Коли ці квіти нарешті привезли до мене, їхній вигляд був не надто свіжий. В інструкції було написано, що їх треба помістити в прохолодну свіжу воду. Втім спочатку стебла квітів варто підрізати, аби їм легше було споживати вологу. Однак, чи зможуть вони відновитися?

Вчитися і любити

У початковій школі в шотландському місті Грінок три вчительки, які перебували в декретній відпустці, раз у два тижні приносили до школи своїх немовлят, аби учні вчилися з ними взаємодіяти. Гра з маленькими дітьми навчає виявляти емпатію, турботу та розуміння почуттів інших людей. За словами однієї вчительки, часто найбільш сприйнятливими є ті учні, “які взаємодіють на індивідуальній основі”. Вони пізнають, “наскільки це непросто піклуватися про маленьку дитину”, а також вчаться краще розуміти “почуття один одного”.

Справжня сила

На Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні колишній володар титулу найсильнішої людини світу американський важкоатлет Пол Андерсон, попри сильне запалення внутрішнього вуха і високу температуру (39,5°С), встановив світовий рекорд. Він відставав від своїх суперників, і його єдиним шансом на золоту медаль було встановлення нового олімпійського рекорду на останньому етапі змагання. Перші дві спроби були невдалими.

Божий супровід

Моїм першим трудовим досвідом у студентські роки була робота в магазині жіночого одягу, в якому жінки-охоронці, одягнені як звичайні покупці, слідкували за жінками, які викликали підозру, що вони можуть щось украсти. Певні люди викликали недовіру у власників магазину, а на тих, хто не сприймався за потенційну загрозу, ніхто не звертав жодної уваги. За мною самою в інших магазинах іноді слідкували. Я й досі розпізнаю цю тактику дій. Цікавий досвід.

Смиренний перекус

Пакет із чіпсами був маленький, втім урок, який отримала американська місіонерка, був великий. Перебуваючи в Домініканській Республіці, вона якось ввечері прибула на церковну зустріч і відкрила пакет із чіпсами. Раптом жінка, яку місіонерка ледве знала, дістала з її пакета декілька чіпсів. Інші також приєдналися до неї.

Робіть, як для Господа

Журнал, для якого я писала, вважався “важливим”, тому намагалася написати найкращу статтю, щоб догодити високопрофесійному редактору. Відчуваючи напругу через необхідність відповідати стандартам редактора, я знову й знову переписувала свої думки та ідеї. Однак у чому полягала моя проблема? Чи була вона в обраній темі? Чи мої справжні хвилювання стосувалися мене самої? Чи похвалить редактор не лише мої слова, але і мене саму?

Посаджені в Бозі

“Окрилює вітер бузок…” Таким вступним рядком у поемі “Травень” поетеса Сара Тісдейл змальовує, як поривчастий вітер розкачує бузкові кущі. Однак Тісдейл оплакує втрачену любов, і її поема невдовзі стає сумною.

Підвищити температуру

Ми живемо в Колорадо, де температура може швидко мінятися, іноді усього за декілька хвилин. Моєму чоловіку було цікаво дізнатися різницю температур усередині будинку та навколо нього. Будучи любителем гаджетів, він із великим задоволенням розпаковував свою нову “іграшку” – термометр, який показував температуру з чотирьох різних “зон” навколо нашого будинку. Глузуючи з цього задуму, я з подивом усвідомила, що сама часто перевіряю температуру.