Нічні служителі
Лікарня невідкладної допомоги. На годиннику третя година ночі. Схвильований пацієнт вже четвертий раз за годину тисне на кнопку виклику. Медсестра відповідає без будь-яких скарг. Невдовзі її кличе інший пацієнт. Медсестра не здивована. П’ять років тому вона попросила перевести її на нічну зміну, бажаючи уникнути денного перевантаження. Але потім вона відчула всю дійсність такої праці. Працювати вночі часто означає самостійно піднімати чи перевертати пацієнтів, ретельно слідкувати за їх станом, аби в разі потреби одразу сповістити лікарів.
Не ускладнюйте
Електронний лист був коротким, однак терміновим: “Хочу спастися. Я бажаю пізнати Ісуса”. Яке дивовижне прохання! На відміну від нерішучих друзів і членів родини, які ще не прийняли Христа, цього чоловіка не треба було переконувати. Від мене вимагалося лише заспокоїти власну невпевненість у моїх здібностях благовістити і просто викласти основні істини, які стосувалися прохання цього чоловіка. А далі Бог Сам його поведе.
Використовуйте свої дари
У 2013 році британський актор Девід Суше знявся в останньому епізоді відомого серіалу про бельгійського детектива Еркюла Пуаро за творами Агати Крісті. Також він грав у театральній п’єсі, виконавши “головну роль свого життя”. А між цими двома проєктами він записав аудіоверсію всієї Біблії від книги Буття до Об’явлення (752 702 слова в англійському перекладі), на що пішло понад двісті годин.
Його дивовижна допомога
Шериф округу був глибоко вражений дією молитов, оцінюючи їх кількість у “сотні тисяч, а можливо, мільйони”, які здіймалися до Бога з проханням про допомогу під час пожежі в горах Колорадо восени 2020 року. За 12 годин полум’я охопило 100000 акрів землі. Просуваючись сухими лісами, воно повністю знищило три сотні будинків. Це становило небезпеку для цілих міст. Однак потім прийшов, як висловився один метеоролог, “Божий дар”. Ні, не дощ, а своєчасний снігопад. Він вкрив зону пожежі, випавши доволі рано для цієї пори року. Замети мокрого снігу, досягаючи висоти в один фут, а місцями навіть більше, сповільнили розповсюдження вогню, а в деяких місцях взагалі припинили пожежу.
Вистояти в бурю
Увечері 3 квітня 1968 року на місто Мемфіс у штаті Теннессі обрушився лютий шторм. Відчуваючи себе змученим і нездоровим, Мартін Лютер Кінг передумав виступати із запланованою промовою перед страйкуючими робітниками в приміщенні церкви. Однак йому зателефонували, і він з подивом дізнався, що великий натовп, попри негоду, хоче його послухати. Отже, він пішов до церковного будинку і виступав там сорок хвилин, виголосивши, як дехто каже, свою найкращу промову: “Я був на вершині гори”.
Він чує нас з неба
Маленькому Мейсону виповнилося 18 місяців, а він ще ніколи не чув голосу своєї мами. Коли лікарі вставили малюку слуховий апарат, його мати Лорін запитала в нього: “Ти мене чуєш?” Очі дитини засяяли. “Привіт, немовля!” – додала вона. Той у відповідь радісно заворкотів. Зі сльозами на очах Лорін зрозуміла, що була свідком дива. Вона передчасно народила Мейсона, після того як у неї тричі стріляли злодії, які проникли до неї в дім. Маючи вагу 450 грамів, Мейсон 158 днів провів у реанімації, і навіть не було сподівань, що він виживе, не кажучи вже про те, щоб чути.
Краща за золото
У період золотої лихоманки в США Едвард Джексон разом з іншими золотошукачами направився в Каліфорнію. Запис у його щоденнику за 20 травня 1849 року містить скарги на виснажливу подорож, позначену хворобами і смертями. “О, не лишай мене тут, – писав він, – дозволь мені померти вдома”. Ще один золотошукач на ім’я Джон Волкер написав: “Це найбільш ризикована лотерея, яку тільки можна уявити… Нікому не раджу випробовувати долю”.
Спогад по молитві
У великій африканській церкві пастор упав на коліна і благав Бога: “Згадай про нас!” Під час молитви пастора люди вторили йому: “Згадай про нас, Господи!” Спостерігаючи за цим на відео в YouTube, я з подивом відчула, що також плачу. Молитва була записана на відео кілька місяців тому. Однак вона сколихнула в мені дитячі спогади про нашого пастора, який так само благав Бога: “Згадай про нас, Господи!”
Наша справжня ідентичність
Зайшовши в рибальський магазин, чоловік спочатку взяв коробку для снастей. Потім поклав до кошика різне рибальське приладдя: гачки, поплавці, грузила й волосінь. Нарешті він взяв наживку і вибрав вудку з котушкою. “Ви коли-небудь рибалили?” – запитав власник магазину. “Ні”, – відповів чоловік. “Тоді візьміть ще й оце”, – сказав власник і дав йому аптечку першої допомоги. Чоловік погодився, заплатив за товар і пішов рибалити. Однак нічого не піймав, а лише поранив пальці.
Ви не самотні
“Раді вас бачити!” “Ми також!” “Раді, що ви тут!” – лунали теплі привітання. Члени служіння в Південній Каліфорнії зібралися на онлайн-зустріч перед їхньою вечірньою програмою. Я долучилася через відеозв’язок з Колорадо. Я була спікером на цій зустрічі, і зараз мовчки спостерігала, як на зв’язок виходили інші учасники. Будучи інтровертом і нікого не знаючи тут, я почувалася сторонньою людиною. Раптом на відеозв’язок вийшов наш пастор. Потім до зустрічі долучилася моя давня подруга з церкви. Побачивши їх, я більше не почувалася самотньою. Схоже, Бог послав мені підтримку.
Час говорити
Тридцять років афро-американка вірно трудилася в міжнародному служінні. Втім, коли вона в розмові з колегами спробувала підняти тему расової дискримінації, ті просто промовчали. Весною 2020 року її співробітники по служінню нарешті “почали вести відкритий діалог”, тоді як у світі вже прокотилася хвиля відкритих дискусій стосовно питання расизму. Зі змішаними почуттями і болем жінка була вдячна, що такий діалог розпочався, втім все одно дивувалася, чому її колегам знадобилося стільки часу, щоб нарешті підняти цю тему.
Посуньте свою огорожу
Місцевий священик не міг заснути. У розпал Другої світової війни до нього звернулася група американських солдатів з проханням дозволити їм поховати свого побратима на огородженому кладовищі біля його церкви, однак він сказав, що там дозволялося ховати лише прихожан церкви. Отже, вояки поховали свого друга біля огорожі.
Від мудрості до радості
Задзвенів телефон, і я одразу взяла трубку. Мені телефонувала найстарша віруюча в нашій церковній родині, енергійна і заповзята жінка, яка досягла вже майже сторічного віку. Завершуючи написання своєї останньої книги, вона задала мені декілька питань стосовно граматики. І я, як завжди, невдовзі почала вже питати в неї : про життя, роботу, любов і родину. Уроки, отримані нею протягом тривалого життя, були сповнені мудрістю. Вона сказала мені: “Не поспішай”. Однак трохи згодом ми вже сміялися стосовно тих випадків, коли вона сама часто поспішала. Її дивовижні історії були сповнені справжньою радістю.
Довіряючи Біблії
Біллі Грем, відомий американський проповідник, розповідав, як йому було важко повірити в цілковиту істинність Біблії. Одного разу вночі, ідучи під місячним сяйвом у центрі відпочинку в Сан-Бернардіно, він упав на коліна і, поклавши Біблію на пеньок, зумів лише промовити: “О, Боже! У цій книзі я багато чого не розумію”.
Спочатку простіть
Ми називали себе “сестрами в Христі”, втім почали поводитись так, наче вороги. Під час сніданку в кав’ярні я посперечалася з моєю білою подругою через різні расові погляди. Я дала собі слово, що більше не буду з нею зустрічатися. Однак через рік ми стали працювати в одній християнській організації і вже не могли не спілкуватися. Спочатку ми з небажанням поговорили про наш конфлікт, а згодом Бог допоміг нам простити одна одну і віддано нести служіння.