У 1952 році, намагаючись запобігти псуванню товарів необережними і безпечними людьми, власник магазину в Маямі-Біч прикріпив табличку з написом: “Зламав – купуй”. Ці слова слугували попередженням для покупців. Тепер подібні написи можна побачити в багатьох магазинах.
Роман “ Знедолені ” починається з обвинувачення Жана Вальжана в крадіжці срібла священика. Його спіймали, і тепер він очікує на повернення до каторжних робіт. Однак священик усіх шокує, заявивши, що це він дав Вальжану срібло. Коли поліція йде, священик повертається до злодія і каже йому: “Ти більше не належиш злу, тепер ти належиш добру”.
Я закрила очі і почала вголос рахувати. Мої однокласниці розбіглися по кімнаті, аби десь сховатися. Я обшукала всю кімнату, всі меблі. Мені здавалося, що цей пошук тривав годинами. Однак я й досі не могла знайти одну зі своїх подруг. Мені стало ніяково, коли подруга нарешті вистрибнула з-за горщика з папоротником, що звисав зі стелі. Рослина ховала лише голову подруги, решта її тіла увесь час була в полі зору!
Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не хотів для себе звичайного нудного життя. Мої друзі прагнули стати лікарями, юристами, інженерами та бухгалтерами, а моєю мрією було життя, вільне від громадських очікувань.
Якось мені спало на думку, що не може бути нічого більш хвилюючого (або незвичайного), ніж стати військовим кореспондентом на Близькому Сході. Потім мрії перемістилися на морську біологію: хіба не чудово…
“І жили вони довго і щасливо”.
Так закінчуються багато казок, на яких я виріс. Ось як це виглядало в моїй уяві: закохані одружуються, у них з’являються діти і вони проводять залишок життя в блаженстві та гармонії. Мені здавалося, що ідеальне життя має виглядати саме так.
А три роки тому я одружився, рік тому в нас народилася донька і все змінилося.…
Я виросла в неблагополучній родині. Наш будинок постійно був наповнений сварками та лайкою. Я ніби жила на передовій і постійно боялася за своє життя.
У дитинстві я була “листоношою” в батьків. Вони не хотіли розмовляти одне з одним і користувалися мною як телефоном, щоб обмінюватися їдкими повідомленнями. Іноді вони кидалися речами, і не тільки один в одного, а й у…
Декілька місяців тому в мене був великий переїзд. Я переїхала з Азії в Європу (відстань близько 10000 км). Уже вдруге.
Шістнадцять років тому я вже брала участь у подібному заході. Тоді мої батьки вирішили, що Азії для них досить (я народилася в Сінгапурі) і захотіли пожити за кордоном. Але в мене там залишилися стосунки, тому я повернулася до Азії, де…
Наближається весілля мого брата, і я чітко розумію: по-перше, ще одна дорога для мене людина будує своє власне життя, а по-друге, почуття самотності реально неприємне, особливо якщо тобі за тридцять. А ще це означає, що моє “вікно можливостей” у плані створення сім’ї зменшується подібно до озонового шару.
Поясню: я не просто одного разу прокинулася і почала себе жаліти. Останні роки…
Я тільки в цьому році зрозуміла, що хочу заміж. Останні десять років я прожила в самотності – результат декількох невдалих спроб збудувати відносини. Хотілось бути незалежною. І я не маю на увазі свободу купувати, що хочу, або балувати себе якимись іншими способами.
А ще я розумію іронію свого бажання. Останні декілька років я писала статті для неодружених, переконуючи їх не…
Останні десятиліття свого життя успішний бізнесмен присвятив благодійності. Будучи мультимільярдером, він пожертвував багато коштів на різні проєкти, наприклад, на встановлення миру в Північній Ірландії і на модернізацію системи охорони здоров’я у В’єтнамі. Незадовго до своєї смерті бізнесмен витратив 350 мільйонів доларів на перетворення нью-йоркського острова Рузвельта в технологічний центр. Чоловік сказав: “Я твердо вірю в принцип «давати, поки живий». Не бачу причин це відкладати… Крім того, краще давати, поки ви живі, ніж давати, коли ви вже мертві”. Давати, поки живий – чудовий принцип.
