Постійне місце проживання
Нещодавно ми переїхали в новий будинок, розташований по сусідству з колишнім. Попри невелику відстань між будинками ми все одно мусили завантажити все наше майно у вантажівку. Поки тривав процес продажі і купівлі, наше майно перебувало у вантажівці, а ми знайшли собі тимчасове житло. У той період я з подивом усвідомила, що відчуваю себе “вдома”, незважаючи на відсутність постійного помешкання, а все тому, що я була з тими, кого найбільше любила – зі своєю родиною.
Справжня гостинність
“Kumain ka na ba?” (“Ви не голодні?”) Будучи гостем, ви почуєте ці слова в багатьох домівках на Філіппінах, звідки я родом. Це філіппінський спосіб прояву турботи і доброти до гостей. Незалежно від вашої відповіді, господар завжди щось приготує для вас поїсти. Філіппінці вважають, що справжній прояв доброти – це не лише звичне привітання, але і вияв гостинності на ділі.
Сварка на парковці
Сцена на парковці могла б здатися забавною, якби не її трагічна суть. Два водії голосно сперечалися через те, що один із них своєю машиною перекрив проїзд для іншого водія. Вони обмінялися грубими словами.
Добре діло
У підлітковому віці Чарльз Сперджен часто сперечався з Богом. Він з дитинства ходив до церкви, однак усі проповіді йому здавалися нецікавими. Йому було складно повірити в Бога. За словами самого Чарльза, він був “бунтівним і непокірним”. Одного вечора сильна хуртовина змусила 16-річного Сперджена шукати прихистку в маленькій методистській церкві. Проповідь, здавалося, стосувалася особисто Чарльза. У ту мить Бог здобув остаточну перемогу, і Чарльз віддав своє серце Господу Ісусу.
Мудра порада
Я навчався в семінарії і працював повний робочий день. Додайте до цього ще служіння в церкві. Я був дуже зайнятий. Коли мене навістив мій батько, то сказав: “У тебе може статися нервовий зрив”. Я не зважив на його застереження, подумавши, що він належить до іншого покоління і не розуміє, що таке досягнення мети.
Велика Божа любов
Коли подруга запропонувала мені поспілкуватися з дівчатами-підлітками на семінарі, присвяченому питанню моральної чистоти, я відмовилася. Переживши складний підлітковий період, я десятиліттями страждала від ран, спричинених моїми аморальними вчинками. Після одруження і втрати першої дитини через викидень, я вважала, що Бог мене карав за мої минулі гріхи. Коли в тридцятирічному віці я нарешті довірила своє життя Христу, то визнала свої гріхи і каялася… неодноразово. Проте мене й досі охоплювали почуття провини і сорому. Як я можу розповідати про Божу благодать, якщо сама не можу у всій повноті прийняти дар Його великої любові до мене? На щастя, Бог із часом звільнив мене від цього тягаря. Завдяки Його благодаті я нарешті прийняла Боже прощення, яке Він увесь цей час мені пропонував.
Будуючи разом
У сільській амішській культурі будівництво амбару – це суспільна подія. Якщо б фермер зі своєю родиною самостійно вів будівництво, на це б знадобилося декілька місяців. Однак амбари споруджують усією громадою, що значно прискорює роботу. Усі необхідні матеріали готують заздалегідь. Потім у визначений день збирається вся громада амішів, розподіляє завдання і разом будує амбар (інколи навіть за один день).
Відтиск
“Ви це бачите?” Майстер з ремонту годинників посвітив своїм ліхтарем на маленький знак, вигравіруваний всередині старого годинника дідуся. “Інший майстер, імовірно, зробив цей відтиск майже століття назад, і він допомагає мені зрозуміти, як полагодити механізм”, – зазначив годинникар.