Молитва та зміни
У 1982 році пастор Крістіан організував молитовні зустрічі по понеділках у Церкві святого Миколая в Лейпцигу. Багато років жменька молитовників збиралася, щоб просити в Бога миру. Вони не могли залишатися байдужими, думаючи про насильство, що поширилося по землі, і деспотичний режим у Східній Німеччині. Комуністична влада пильно стежила за церквами, але на ці збори не звертали уваги, поки їхня відвідуваність не зросла до того, що люди перестали поміщатися в залі й заповнили церковне подвір’я. А 9 жовтня 1989 року вже 70 тисяч демонстрантів взяли участь у мирному протесті. Близько шістьох тисяч поліцейських були готові відреагувати на будь-яку провокацію. Але все пройшло мирно і спокійно, проте історики вважають цей день переломним. Через місяць упала Берлінська стіна. Масштабні перетворення розпочалися з простих молитовних зборів.
Сила щодня
“Кожна мить свята” – це прекрасна книга з молитвами на різні випадки життя, включаючи звичайні, такі як приготування їжі або прання. Повсякденні справи часто створюють відчуття монотонності і перетворюються на рутину. Книга нагадала мені слова письменника Гілберта Честертона: “Ви дякуєте Богові перед їжею. Це добре. Але я також дякую Богові перед малюванням, плаванням, фехтуванням, боксом, прогулянками, іграми... І ще я дякую Йому перед тим, як вмочити перо в чорнило”.
Глибокі води
Коли Білл Пінкні в 1992 році вирушив у одиночне плавання навколо світу, пройшовши складним маршрутом навколо небезпечного Великого Південного мису, ним керувала висока мета. Своєю подорожжю Пінкні хотів надихнути та навчити дітей. Серед них були й учні початкової школи в Чикаго, в яку він колись ходив сам. Мандрівник прагнув своїм прикладом показати, чого можна досягти, якщо старанно вчитися і прагнути мети. Тому і свою яхту він назвав “Посвячення”. Сьогодні, запрошуючи школярів на борт, він дозволяє їм постояти за штурвалом і намагається навчити дисципліни та роботи в команді. “Це необхідні засади успішного життя”, – каже він.
Особиста відповідальність
В очах мого друга читалося те, що відчував і я, – страх! Ми, два підлітки, погано поводились і тепер стояли перед директором табору. Він, котрий добре знав наших батьків, з любов’ю, але твердо сказав, що вони будуть дуже розчаровані. Нам хотілося залізти під стіл. Ми гостро відчували свою відповідальність за те, що наробили.
Помий мене!
“Помий мене!” Хоча цих слів ніхто не написав на моїй машині, вони мали повне право на ній з’явитися. З цією думкою я подався на автомийку, як і інші водії, що бажають позбавити свої машини від плям солі, якою щедро посипали дороги після недавнього снігопаду. Черга була довга, просувалася повільно. Але очікування того варте. Я отримав чисту машину, і до того ж в якості компенсації за технічну затримку мені її вимили безкоштовно!
Хто гідний хвали?
Від гвинтових сходів до просторої спальні, від паркетних підлог до плюшевого килимового покриття, від величезної ванної кімнати до чудово облаштованого кабінету – рієлтор перевершив самого себе, демонструючи молодій парі їхній можливий майбутній будинок. На кожному кроці вони захоплювалися його красою: “Ви здійснили нашу мрію! Будинок просто чудовий!” Тоді рієлтор сказав те, що могло здатися незвичайним, але було вірним: “Я передам ваш відгук будівельнику. Похвали заслуговує не будинок і не я, а той, хто його збудував”.
Із темряви до світла
Ніщо не могло вивести Аакаша із затяжної депресії. Його, що серйозно постраждав у автомобільній аварії, привезли до місіонерського шпиталю в південно-західній Азії. Вісім операцій допомогли відновити кістки, але Аакаш не міг їсти. Почалася депресія. Він був годувальником сім’ї, а тепер став інвалідом.
