Взуття Царя
Що відчуває людина, коли вона ходить у взутті членів королівської родини? Анжела Келлі, дочка портового вантажника та медичної сестри, знає про це не з чуток. Вона була офіційним гардеробником покійної королеви Єлизавети упродовж останніх двох десятиліть життя монархині. Один з її обов’язків полягав у необхідності розношувати нові туфлі для похилої королеви, прогулюючись у них по території палацу. Для цього була причина: співчуття до літньої жінки, якій іноді доводилося довго стояти на церемоніях. Завдяки тому, що вони носили однаковий розмір взуття, Келлі змогла врятувати королеву від дискомфорту.
Відкриті двері
Коли я перейшла на роботу в нову школу поблизу великого міста, завуч призначив мене в клас з найнижчою успішністю з англійської мови. До цього я працювала в школі в центрі міста з чудовими результатами тестів, відмінними оцінками і навіть з нагородою директора за написання творів. Однак двері до “найкращого” класу з літератури в новій школі були зачинені для мене, бо завуч вирішив, що я не підходжу і не готова.
Божі мудрі наміри
Великобританія “переповнена” історією. Куди б ви не пішли, скрізь розвішені меморіальні дошки на честь історичних діячів та важливих подій. Водночас одна з таких пам’яток відображає британське почуття гумору. На вивітреній меморіальній дошці біля невеликого готелю у місті Сендвіч написано: “На цьому місці 5 вересня 1782 року нічого не сталося”.
Спонукання до молитви
Одного разу моя колега розповіла, як її молитовне життя покращилось завдяки нашому менеджеру. Я була вражена, думаючи, що, можливо, наш непростий керівник поділився з нею якимись духовними істинами і вплинув на те, як вона молиться. Втім я помилилась. Моя подруга продовжила пояснювати: “Кожного разу, як я бачу, що він наближається, я починаю молитись”. Її молитовне життя покращилося, бо вона більше молилася перед кожною розмовою з ним. Вона знала, що потребує Божої допомоги в складних робочих стосунках з керівником, і тому почала більше звертатися до Господа.
У Божих люблячих руках
Після чергової проблеми зі здоров’ям я відчула страх перед невідомим і неконтрольованим. Одного разу, читаючи статтю в журналі “Forbes”, я дізналась, що вчені дослідили зростання “швидкості обертання Землі” і заявили, що Земля “похитнулась” і “обертається швидше”. Вони сказали, що нам “може вперше в історії знадобитись відкидання секунди, тобто офіційне вилучення секунди зі світового часу”. Хоча секунда не здається великою втратою, усвідомлення того, що обертання Землі може змінитись, здалося мені великою проблемою. Навіть незначна нестабільність може похитнути мою віру. Однак знання того, що Бог все контролює, допомагає мені довіряти Йому, незалежно від того, наскільки страшними або хиткими можуть бути наші обставини.
Зростаючи в Ісусі
У дитинстві я вважала дорослих мудрими і нездатними до помилок. “Вони завжди знають, що робити. Одного дня, коли я стану дорослою, я теж завжди знатиму, що робити”, – думала я. Що ж, той “день” настав багато років тому, але я й досі часто не знаю, що робити. Чи то хвороба в родині, чи то проблеми на роботі, чи то конфлікт у стосунках – такі моменти розбивають усі ілюзії особистого контролю і сили. І в мене залишається лише один варіант – заплющити очі і прошепотіти: “Господи, допоможи”.
Любити, як Ісус
“Й ого всі любили”, – так описували Дона Джузеппе Берарделлі з італійського міста Казніго. Дон був улюбленим чоловіком, який їздив по місту на старенькому мотоциклі і завжди починав вітання словами: “Мир і добро”. Він невтомно працював заради добра інших. Однак у останні роки життя в нього виникли проблеми зі здоров’ям, які посилились, коли він інфікувався коронавірусом. У відповідь на це громада придбала для нього кисневий апарат. Втім коли його стан став важким, він відмовився від дихального апарату, вирішивши натомість віддати його молодшому пацієнту, який його потребував. Почувши про його відмову, ніхто не здивувався, бо це було просто в його характері.
Перевага смирення
Як і багато вчителів, Керрі присвячує незліченну кількість годин своїй кар’єрі, часто до пізнього вечора перевіряючи роботи і спілкуючись з учнями та їхніми батьками. Щоб підтримувати ці зусилля, вона покладається на товариськість і практичну допомогу колег. Нещодавнє дослідження, проведене серед освітян, показало, що користь від співпраці зростає, коли ті, з ким ми працюємо, демонструють смирення. Якщо колеги готові визнати свої слабкості, інші відчувають себе в безпеці, ділячись своїми знаннями один з одним та ефективно допомагаючи кожному в групі.