Божі обітниці
В дитинстві брат мого друга переконав свою сестру, що парасолька підніме її у повітря – потрібно лише “повірити” в це. Отже, вона з “вірою” стрибнула з даху сараю, в результаті чого впала і втратила свідомість.
Місце очікування
“Хтось чекає, що клюне риба, хтось чекає вітру для повітряного змія. А хтось не дочекається суботи… Чогось чекати – кожного турбота”, – так писав д-р С’юс, автор багатьох дитячих книжок.
Залишити спадщину
Кілька років тому ми з синами провели тиждень на залишеному ранчо у віддаленій місцевості на річці Салмон, яку індіанці Айдахо називали “Ріка Неповернення”.
Відкрити для зцілення
Ще в дитинстві я споглядав за тим, як мій батько орав цілину. В перший раз плуг вивертав великі камені, які мій батько відразу ж прибирав із поля. Потім він орав поле знову й знову. І з кожним разом плуг вивертав камінці все меншого розміру – їх батько теж відкидав. Так тривав процес оброблення землі.
Трава або благодать
Одного разу мій друг Арчі приїхав з відпустки й побачив, що його сусід побудував дерев’яний паркан, який “заліз” на його територію аж на півтора метра. Протягом кількох тижнів Арчі намагався якось домовитись із сусідом, щоб прибрати той паркан. Він пропонував допомогу й навіть хотів розділити витрати, але все марно. Звісно, Арчі міг звернутися зі скаргою до цивільної влади, але вирішив цього разу не воювати з сусідом, а краще явити йому в якійсь мірі Божу ласку.
Слухати Його голос
У мене проблеми зі слухом. Як казав мій татко, “на одне вухо глухий, а друге вухо не чує”. Отже, я змушений носити слуховий апарат.
Так, як мій Отець
На підлозі мого кабінету лежать вкриті пилом, зношені ковбойські чоботи мого батька – щодня вони нагадують мені, ким він був.
Лагідність
Життєві негаразди можуть зробити нас постійно роздратованими, в поганому настрої, але ми не повинні виправдовувати прояви гніву несприятливими обставинами. Ми не виконуємо свого християнського обов’язку перед іншими, якщо ще не навчилися бути лагідними та ввічливими.
Бажання серця
Вже багато років у нас є собачка породи вест-хайленд-тер’єр. Ці маленькі песики залазять у борсукові нори, щоб діставати “ворога” в його ж лігві. Одного разу наша собачка ніяк не могла заспокоїтись через якусь “тваринку” під камінцем на подвір’ї. Керуючись інстинктом, вона рила землю, аж поки не вирила під камінцем нору.
Важкий тиждень
На нашому подвір’ї росте стара вишня. Вона тепер має такий вигляд, наче вмирає. Тому я покликав садівника. Оглянувши дерево, він об’явив, що воно “страждає від великого стресу” і потребує негайної уваги. “Чекай своєї черги”, – пробурмотіла дереву моя дружина Керолін і пішла геть від вишні. То був один із важких тижнів у її житті.
Турбота про Боже творіння
“Коричневий сезон” – це час нересту на річці Овайхі, коли плямиста форель починає свій нерестовий ритуал. Ви можете побачити, як вона робить “гніздечка” – маленькі поглиблення – на мілинах з гравієм. Мудрі рибалки знають, коли форель метає ікру, і намагаються не турбувати її. Вони уникають тих мілин, де можна наступити на ікринки, і не ходять проти течії вище гніздечок форелі, щоб не зрушити з місця камінці й різні уламки, що можуть розчавити ікринки. І, звісно, вони не ловлять таку форель, хоча вона й дуже спокусливо відпочиває біля своїх гніздечок.
Побачити Бога
Автор та пастор Ервін Луцер згадує одне телешоу, на якому ведучий Арт Лінклеттер мав діалог з маленьким хлопчиком, який взявся намалювати Бога. Здивований Лінклеттер зауважив: “Ти не зможеш цього зробити, тому що ніхто не знає, як виглядає Бог”. “Коли я намалюю, всі дізнаються!” – відповів хлопчик.
Дбайте про вбогих
Джон Ньютон писав: “Якщо дорогою додому я дам півцента дитині, яка загубила його, і можу цим втерти її сльози, то маю відчуття, що вчинив щось гідне. Звісно, потребую прагнути більш великих речей, але мушу не забувати і про це”.
Ви − оригінал
Кожен із нас є творінням Божим. Ніхто не доклав руки до створення самого себе. Ми не стали талановитими, гарними або великими на зріст, завдяки самому собі. Бог створив кожну людину за образом Своїм і подобою Своєю. Він задумав кожного з нас і сформував згідно зі Своєю невимовною любов’ю.
Лице Отця
Я добре пам’ятаю обличчя свого батька. По ньому важко було щось прочитати. Він був доброю, але замкнутою людиною. В дитинстві я часто розглядав його лице, шукаючи в ньому натяки на посмішку або якісь інші прояви любові. Наші обличчя – то ми самі. Похмурий вираз обличчя, посмішка, примружені очі – все це показує наші почуття до інших.