Неможливе прощення
Серед залишків концентраційного табору Равенсбрюк, в якому нацисти знищили приблизно 50 000 жінок, визволителі знайшли клаптик паперу з написаною на ньому молитвою: “О, Господи, пам’ятай не лише доброзичливих чоловіків та жінок, але і злих. Втім пам’ятай не страждання, яких вони нам завдали. Пам’ятай плоди, які ми принесли через ці страждання: нашу дружбу, вірність, покірність, мужність, великодушність, велич серця, отриману завдяки пережитому. І коли вони прийдуть на суд, нехай усі наші плоди стануть для них прощенням”.
Через води
Фільм “Вільний штат Джонса” розповідає про громадянську війну в США. У центрі сюжету – історія Ньютона Найта та кількох дезертирів-конфедератів, а також рабів, які допомагали Армії Союзу, а потім протистояли рабовласникам. Багато хто вважає Найта героєм, однак перед тим, як ним стати, двоє рабів врятували йому життя після дезертирства. Вони віднесли його в безлюдну болотисту місцевість і лікували рану на нозі, яку він отримав, тікаючи від війська Конфедерації. Якби вони його залишили, він би помер.
Наші потаємні бажання
В молодості Дункан боявся бідності, тому з двадцяти років почав амбіційно будувати своє майбутнє. Підіймаючись по кар’єрній драбині у престижній компанії Силіконової долини, Дункан став дуже заможним. Він мав значну суму на банківському рахунку, розкішні спортивні машини і будинок в Каліфорнії вартістю в мільйон доларів. Він мав усе, що бажав, проте був нещасний. “Я почувався стурбованим і занепокоєним, – казав Дункан. – Багатство насправді може погіршити життя”. Купа грошей не забезпечила його дружбою чи радістю, а навпаки – часто лише додавала душевного болю.
Бачити спасіння
Останнє, що Соня вирішила зробити у 53 роки – це залишити свій бізнес, свою країну і приєднатися до групи біженців, які шукали притулку на чужині. Після того, як бандити вбили її племінника і намагалися примусити її 17-річного сина приєднатися до них, Соня відчула, що втеча була єдиним варіантом порятунку. “Я молилася Богу… що зроблю усе необхідне, – пояснила Соня. – Я зроблю будь-що, аби я та мій син не померли від голоду… Краще він буде страждати тут, ніж закінчить життя в мішку або в каналі”.
Звільнені з клітки
Під час прогулянок письменник Мартін Лерд часто зустрічав чоловіка з чотирма Керрі-блю-тер’єрами. Три собаки бігали всюди, а одна залишалася біля свого господаря, бігаючи маленькими кругами. Коли Лерд нарешті зупинився і запитав про цю дивну поведінку, господар пояснив, що це рятувальна собака, яка більшість свого життя провела зачиненою в клітці. Тер’єр продовжував бігати кругами, наче перебував у тісній клітці.
Направляймо дітей до Бога
Відвертий атеїст вважає, що батьки, які навчають дітей релігії так, наче це справді істина, діють аморально. Він навіть твердить, що батьки, які передають свою віру дітям, вчиняють над ними насилля. Попри крайність цих поглядів, я чую від батьків про їхні вагання сміливо вести дітей до віри. Хоча більшість із нас охоче сподіваються передати дітям свій погляд на політику, харчування або спорт, дехто чомусь по-іншому дивиться на переконання стосовно Бога.
Бог чекав
Коли Денісі Левертовій було лише дванадцять (задовго до того, як вона стала відомою поетесою), вона ризикнула надіслати частину своїх віршів великому поету Т. С. Еліоту і стала чекати на відповідь. На диво, Еліот надіслав дві сторінки власноруч написаного підбадьорення. У пролозі до своєї збірки “Потік і сапфір” Левертова пояснила, як у поемах “простежується її перехід від агностицизму до християнської віри”. Важливо зрозуміти, як одна з пізніших поем ( “Благовіщення” ) оповідає про підкорення Діви Марії Богу. Святий Дух не хотів приголомшити Марію. Він бажав, аби вона добровільно прийняла Дитя Христа, тому в центрі поеми вирізняються два слова: “Бог чекав”.
Благословення Отця
Нещодавно декілька людей з нашої церкви, у яких були погані стосунки з батьками, попросили мене благословити їх. У благословенні звучало прохання про прощення за образи, які батько міг завдати своїм дітям, очікуючи від них занадто багато, віддаляючись від них або не надаючи їм люблячу присутність і запевнення. У ньому також виголошувалось задоволення, захоплення і велика любов. Промовляючи благословення, я заплакав, усвідомивши, що й досі потребую цих слів, і що їх також дуже потребують мої діти.
Вільні від осуду
Їдучи своїм трейлером через посушливу Північну Каліфорнію, подружжя відчуло пробиття шини і почуло шкрябання металу по бруківці. Іскри призвели до пожежі “Карр” в 2018 році, через яку згоріло майже 230 000 акрів землі, знищено понад 1000 будинків і загинуло декілька людей.
Справжнє глибоке бажання
Найхоробрішим персонажем “Хронік Нарнії” імовірно є мишеня Ріпічіп. Воно вступає у бій, розмахуючи своїм мініатюрним мечем. На кораблі “Підкорювач Світанку” воно безстрашно рухалось до Острова темряви. У чому секрет мужності Ріпічіпа? Він дуже хотів дістатися країни Аслана. “Це моє щире бажання”, – казав він. Ріпічіп точно знав, чого він хоче, і це вело його до царя.
Більше не боюсь
Коли ефіопська поліція знайшла її через тиждень після викрадення, вона перебувала в оточенні трьох чорногривих левів, які охороняли її, наче вона була однією з них. Семеро чоловіків викрали дванадцятирічну дівчинку, відвели її до лісу і побили. Однак дивовижним чином плач дівчинки почули леви, які прибігли і прогнали нападників. “Леви охороняли дівчину, допоки ми її не знайшли. Потім вони залишили її, як дарунок, і повернулися до лісу”, – сказав репортеру сержант поліції Вондіму.
Насіння благодаті
Один чоловік в Індії майже сорок років працював над тим, аби відродити випалений піщаний пустир. Дивлячись, як ерозія і зміна екосистеми знищила його улюблений річковий острів, він почав саджати по одному дереву за один раз, спочатку бамбук, потім бавовник. Тепер густий ліс і буйна рослинність вкривають понад 1300 акрів. Однак чоловік твердить, що відродження було вчинене не ним. Усвідомлюючи дивовижність природного світу, він захоплюється тим, як вітер переносить насіння до родючої землі. Птахи і тварини також беруть участь у засіванні, а річки допомагають рослинам і деревам зростати.
Головна дійова особа
Колись я почув історію про студента, який відвідав заняття з проповідування у відомій семінарії. Студент, молодий чоловік, який був дещо самовпевненим, красномовно і палко виголосив свою проповідь. Він самовдоволено сів, а професор хвилину помовчав перед тим, як дати відповідь. “Це була сильна проповідь, – сказав професор. – Вона гарно побудована. Єдина проблема, що у жодному з ваших речень слово «Бог» не було підметом”.
Задкуючи
Я натрапив на кадри британської кінохроніки, яка зображувала шестирічну Фланнері О’Коннор на її сімейній фермі в 1932 році. Фланнері, яка згодом стане відомою американською письменницею, зацікавила кіношників тим, що вчила курча задкувати. Крім цієї новітньої майстерності, я також подумав, що цей проблиск історії був чудовою метафорою. Фланнері через свою літературну чутливість і духовні переконання тридцять дев’ять років фактично задкувала, думаючи і пишучи всупереч культурним розумінням. Видавців і читачів повністю спантеличувало те, що її біблійні теми суперечили тогочасним релігійним поглядам.
Сумна історія
Зло, яке тривалий час приховувалось, а саме сексуальні домагання чоловіками багатьох жінок, над якими вони мали владу, було розкрите. Читаючи заголовки в газеті, моє серце завмерло, дізнавшись про докази злочинів двох чоловіків, якими я захоплювався. Церква теж не захищена від подібних вчинків.