Обдаровані любов’ю
У день свого весілля Гвендолін Стулгіс одягла весільну сукню своєї мрії, а потім вона віддала її незнайомці. Стулгіс вважала, що сукня заслуговує більшого, ніж просто припадати пилом у шафі. З нею погодились також інші наречені. Тепер десятки жінок об’єдналися на її сторінці в соціальній мережі, щоб дарувати та отримувати весільні сукні. Одна дарувальниця сказала: “Я сподіваюся, що ця сукня буде передаватися від нареченої до нареченої, аж допоки вона не зноситься і не розірветься на шматки через усі святкування, які в ній відбулися”.
Глибока дружба в Христі
У каплиці коледжу Христа в Кембриджі є пам’ятник, присвячений двом лікарям сімнадцятого століття – Джону Фінчу і Томасу Бейнсу. Відомі як “нерозлучні друзі”, Фінч і Бейнс співпрацювали над медичними дослідженнями і разом звершували дипломатичні поїздки. Коли Бейнс помер у 1680 році, Фінч оплакував їхній “нерозривний шлюб душ”, який тривав тридцять шість років. Це була дружба, заснована на любові, вірності та відданості.
Найвищий прояв смирення
Після гри спортсмен, зірка студентського баскетболу, залишився, щоб допомогти працівникам прибрати порожні стаканчики та обгортки з-під їжі. Коли один із фанатів виклав відповідне відео, його переглянули понад 80 тисяч людей. Одна людина прокоментувала так: “Молодий чоловік – один із найскромніших хлопців, яких ви коли-небудь зустрічали у своєму житті”. Баскетболісту було б простіше піти з товаришами по команді й відсвяткувати свою роль у перемозі команди. Натомість він зголосився на невдячну роботу.
Повна віддача
У 1920 році Джон Сунг, шоста дитина в сім’ї китайського пастора, отримав стипендію для навчання в одному з університетів США. Він закінчив університет з відзнакою, завершив магістерську програму і здобув ступінь доктора філософії. На жаль, під час навчання він віддалився від Бога. Однак потім, у 1927 році, він знову присвятив своє життя Христу і відчув покликання стати проповідником.
Наш Цар Ісус
Коли геологи бурили нафтову свердловину в одній спекотній і посушливій країні, вони несподівано виявили величезну підземну водну систему. Так, у 1983 році з’явився проєкт “великої рукотворної річки”, у рамках якого було прокладено мережу водопровідних труб для постачання якісної прісної води великому місту. На табличці біля свердловини написано: “Тут починається артерія життя”.
Свідоцтво через турботу
Молодий пастор щоранку просив Бога, щоб Господь благословляв через нього інших. На його радість, такі випадки справді відбувалися регулярно. Якось під час перерви на своїй другій роботі він сидів на сонечку з колегою, і той поставив йому запитання про Христа. Пастор почав невимушено відповідати. Без філософствування та суперечок. Під керівництвом Святого Духа йому вдалося зав’язати цікаву бесіду. Крім того, він придбав нового друга – людину, яка захотіла більше дізнатися про Бога.
Дар благодаті
Оцінюючи черговий стіс написаних творів своєї групи в коледжі, я звернув увагу на одну роботу. Як добре вона була написана! Однак незабаром до мене дійшло, що робота надто хороша. Пошук в інтернеті показав, що твір скопійований з онлайн-джерела.
Освіжаючі слова
“Мамо! У нас муха в меду!” – пролунав із кухні голос доньки. Я відповіла відомим прислів’ям: “Ложкою меду спіймаєш більше мух, ніж двадцятьма бочками оцту”. Правду кажучи, це був перший випадок, коли ми спіймали муху в банці з медом. Звичайно ж, прислів’я говорить зовсім не про мух. У ньому ховається мудре спостереження: дружні прохання мають більший успіх, ніж гіркі докори.
Геть упередженість!
Багато років тому Джулія Ландсман проходила прослуховування на посаду першого валторніста оркестру Метрополітен-опера в Нью-Йорку. Претенденти грали за ширмою, щоб у суддів не виникало упередженого ставлення. Ландсман пройшла прослуховування на “відмінно” і в підсумку виграла конкурс. Але коли вона з’явилася з-за ширми, деякі з суддів-чоловіків з відвертим невдоволенням відійшли в кінець зали і повернулися до неї спиною. Очевидно, їм хотілося побачити когось іншого.
Незнайомі місця
Г осподи, чому? Невже це справді Твій план? У мене сім’я, маленькі діти, і раптом такий страшний діагноз: рак. Не дивно, що в моїй голові крутилися ці та багато інших питань. Більше того, ми нещодавно розпочали спільне служіння з місіонерською командою. Багато дітей та підлітків наверталися до Христа, Бог давав явні плоди. Ми мали стільки радості! А тепер це?!
Вміння слухати
Близька подруга висувала проти мене суворі звинувачення. Моє серце було готове вирватися з грудей, і я вже відкрила рота, щоб спростувати її слова. Те, що я розмістила в інтернеті, не мало до неї жодного відношення, але вона чомусь взяла це близько до серця. Перш ніж почати говорити, я прошепотіла молитву. В душі настав спокій, і раптом я відчула біль, який ховався за її звинуваченнями. Стало ясно, що все серйозніше, ніж здавалося. Моїй подрузі було боляче, і бажання дати їй відсіч раптом зникло. Мені захотілося їй допомогти.
Краса з уламків
Моя дружина має намисто та сережки з Ефіопії. Їхня елегантна простота – свідчення особливого таланту невідомого майстра. Але найдивовижніше в цих прикрасах – їхня історія. Через десятиліття збройних зіткнень і громадянську війну, що й досі триває, земля Ефіопії вкрита уламками боєприпасів та гільзами. З надією на краще майбутнє, люди розчищають випалену землю і збирають метал. З нього місцеві ремісники виготовляють прикраси.
Правильні пріоритети
Ми були знайомі з Ка вже більше року. Він приходив на щотижневі збори нашої малої групи, де ми ділилися тим, що дізналися з Біблії за минулі дні. Якось під час чергової зустрічі Ка згадав, що брав участь в Олімпійських іграх. Згадка була випадковою і залишилася майже непоміченою. Майже... Незабаром я дізнався, що він боровся за бронзову медаль на Олімпіаді! Я не міг зрозуміти, як він не сказав про це раніше. Але наш новий друг так дивився на життя. Хоча спорт і грав для нього важливу роль, були речі, які він вважав набагато важливішими: сім’я, оточення і, головне, віра.
Крапля за краплею
“Ми завжди прагнемо служити Богу так, щоб це було приємно нам”, – писала в XVI столітті іспанська черниця Тереза Авільська. Вона проникливо розмірковує про наше бажання використовувати легші та “приємніші” способи служіння, замість того щоб віддати себе Богові повністю і нероздільно. Ми довіряємося Йому повільно, невпевнено і навіть неохоче. “І оскільки, – пише Тереза, – ми віддаємо Тобі наше життя по крихтах, то маємо задовольнятися тим, що Ти даєш нам свої дари по краплях. І так буде, доки ми повністю не віддамо Тобі все своє життя”.
Звернення до Бога
У своїй книзі “Усиновлення до життя” доктор Рассел Мур розповідає, як вони із сім’єю їздили до дитячого будинку, щоб усиновити дитину. У залі для немовлят стояла незвичайна, моторошна тиша. Малята в ліжечках не плакали, бо до них все одно ніхто не підходив.