Коли вірити означає бачити
“Я не можу повірити в те, що бачу!” Моя дружина Кері покликала мене до вікна і вказала на дорослу лань у лісі за нашим парканом, що простягався з одного кінця нашого подвір’я до іншого. Паралельно з ланню, всередині нашого подвір’я, йшли наші великі собаки, але вони не гавкали. Так вони ходили туди-сюди майже годину. Коли лань зупинялась і поверталась до них обличчям, собаки теж зупинялись, випрямляючи при цьому передні лапи і присідаючи навпочіпки, готові знову бігти. Це не було поведінкою хижака та жертви; лань і собаки таким чином гралися, насолоджуючись присутністю один одного!
Мудра турбота
Видовище було жахливим. Зграя з п’ятдесяти п’яти китів викинулась на шотландський пляж. Волонтери намагалися їх врятувати, однак ті, зрештою, загинули. Ніхто не знає, чому відбуваються такі масові викиди на берег, але це може бути пов’язано з сильними соціальними зв’язками між китами. Якщо один потрапляє в біду, інші приходять на допомогу – інстинкт турботи, який, за іронією долі, може призвести до трагедії.
Що у твоїй руці?
Через декілька років після того, як я отримала спасіння і присвятила своє життя Богу, я відчула Його спонуку залишити журналістську кар’єру. Відклавши перо і свої записи, я не могла позбутися відчуття, що одного дня Бог покличе мене писати для Його слави. Протягом багатьох років блукань у моїй особистій пустелі мене підбадьорювала історія Мойсея, що міститься у 4-му розділі книги Вихід.
Справедливий Бог
У підлітковому віці Райан втратив матір, яка померла від раку. Він залишився без даху над головою і незабаром кинув школу. Хлопець відчував безнадію і часто голодував. Вже через роки Райан заснував некомерційну організацію, яка дає можливість іншим людям, особливо маленьким дітям, садити, збирати врожай і готувати їжу, вирощену на власному городі. Організація побудована на переконанні, що ніхто не повинен залишатися без їжі, а ті, хто щось має, повинні піклуватися про тих, хто цього не має. Це резонує з Божим серцем, яке прагне прояву справедливості та милосердя.
Варто очікувати
Давайте поговоримо про затримки . Філ Стрінгер чекав вісімнадцять годин, аби сісти на рейс, який затримали через грозу. Однак його терпіння і наполегливість окупилися. Він не тільки долетів до місця призначення і встиг на важливі ділові зустрічі, але й виявився єдиним пасажиром на цьому рейсі! Всі інші пасажири відмовилися. Стюардеси пропонували йому різну їжу, і Стрінгер додає: “Звичайно, я сидів у першому ряду. Чому б і ні, коли весь літак у твоєму розпорядженні?”
Схожі на Ісуса
Бог створив велику сіру сову як майстра з маскування. Сріблясто-сіре забарвлення пір’я дозволяє їй зливатися з корою, коли вона сидить на деревах. Коли сови хочуть залишитись непоміченими, вони ховаються на видноті, зливаючись з навколишнім середовищем за допомогою свого пір’яного маскування.
Пустиня
На початку свого християнського життя я думала, що зустрічі з Ісусом відбуваються “на гірських вершинах”. Однак цей досвід рідко був довготривалим і часто не приводив до жодного зростання. Письменниця Ліна Абу-Джамра каже, що саме в пустелі ми зустрічаємо Бога і саме там ми зростаємо. У своєму біблійному дослідженні “ Через пустелю ” вона пише: “Мета Бога – використовувати пустельні місця в нашому житті, аби зробити нас сильнішими”. Далі вона продовжує: “Божа доброта призначена для того, аби бути отриманою посеред вашого болю, а не бути підтвердженою відсутністю болю”.
Космічні перегони
Двадцять дев’ятого червня 1955 року Сполучені Штати Америки оголосили про свій намір запустити в космос супутник. Невдовзі Радянський Союз оголосив про свої плани зробити те саме. Космічна гонка почалася. Радянський Союз першим запустив супутник і відправив людину в космос, коли Юрій Гагарін вперше облетів нашу планету. Перегони тривали доти, доки 20 липня 1969 року “гігантський стрибок для людства” Ніла Армстронга на поверхні Місяця не завершив ці змагання. Невдовзі розпочався період співпраці, що призвів до створення Міжнародної космічної станції.
Жити по-новому
Пролунали аплодисменти, коли найкращі учні школи отримали похвальні грамоти за успіхи в навчанні. Однак на цьому програма не закінчилась. Наступною нагородою відзначили тих учнів, які хоч і не були “найкращими” в школі, проте більше за інших покращили свою успішність. Вони наполегливо працювали, щоб виправити незадовільну оцінку, змінити деструктивну поведінку і частіше відвідувати школу. Їхні батьки сяяли та аплодували, визнаючи, що діти змінилися і йдуть новим шляхом.
Розкаяне серце
Мій друг порушив шлюбні обітниці. Було боляче дивитись, як він руйнує свою родину. Шукаючи примирення з дружиною, він звернувся до мене за порадою. Я сказав йому, що він повинен запропонувати більше, ніж просто слова; він повинен бути активним у прояві любові до своєї дружини і водночас усунути будь-які прояви гріха.
Покладіть це на “Божу тарілку”
Протягом багатьох років мати молилася, допомагаючи своїй дорослій доньці знаходити відповідні консультації та найкращі ліки. Її екстремальні злети та сильні падіння день за днем обтяжували материнське серце. Будучи часто виснаженою від смутку, мати зрозуміла, що повинна дбати і про себе. Подруга запропонувала їй виписувати свої тривоги та речі, які вона не могла контролювати, на маленькі папірці і класти їх на “Божу тарілку” біля ліжка. Ця проста практика не позбавила від усього стресу, втім коли вона бачила тарілку, це нагадувало їй, що всі її проблеми знаходяться в Божих руках.
Життя в чотирьох словах
Теолог і письменник Джеймс Іннелл Пакер помер у 2020 році, не доживши п’яти днів до свого 94-го дня народження. Продажі його книги “Пізнання Бога” сягнули понад 1,5 мільйони примірників з моменту її публікації. Пакер відстоював біблійний авторитет та учнівство, і закликав християн серйозно ставитись до віри в Ісуса. Наприкінці життя його попросили звернутися до церкви з останнім словом. У відповідь Пакер промовив лише чотири слова: “Прославляйте в усьому Христа”.
Наш вплив на інших
Коли доктор Лі, мій викладач у семінарії, помітив, що Бенджі, наш шкільний сторож, запізнюється на обід, він непомітно відклав для нього тарілку з їжею. Поки ми зі студентами спілкувались, доктор Лі також непомітно поклав йому на тарілку останній шматок рисового пирога, додавши трохи тертого кокосового горіха в якості смачної приправи. То був один із багатьох добрих вчинків видатного теолога, і я вважаю, що він був ще одним свідченням його вірності Богу. Минуло двадцять років, а його вчинок і досі мене захоплює.
Фотолабораторія в лісі
Можна було б подумати, що війна не дасть Тоні Ваккаро шансу стати фотографом, однак це його не зупиняло. Між жахливими моментами ухиляння від артилерійських снарядів та шрапнелі, яка, здавалося, просто сипалася з дерев, він все одно фотографував. Потім, поки його друзі спали, він використовував їхні шоломи, аби змішати хімічні реактиви для проявлення плівки. Нічний ліс став фотолабораторією, в якій Ваккаро створив безсмертний фотозвіт про битву в лісі Хюртген під час Другої світової війни.
Небеса співають
Радість відчувалась у їхніх голосах, коли хор старшокласників співав аргентинську пісню “El Cielo Canta Alegría”. Я насолоджувалась їхнім виступом, хоч і не розуміла слів, бо не знаю іспанської. Але незабаром я почула знайоме слово, коли хор почав радісно вигукувати: “Алілуя!” Слово “Алілуя”, проголошення хвали Богу, подібним чином звучить у більшості мов світу. Бажаючи більше дізнатись про цю пісню, я після концерту зайшла в інтернет і виявила, що її назва перекладається як “Небеса співають від радості”.