Місяць: Грудень 2017

Спогади, які зміцнюють віру

Увійшовши до церковної зали, де урочисто звучала музика, я озирнулася навколо, щоб подивитися на людей, які зібралися на вечірнє богослужіння, присвячене зустрічі Нового року. Я згадала події минулого року, і моє серце сповнилося радістю та надією. Ми разом журилися через заблудлих дітей, смерть дорогих нам людей, втрату деякими роботи і зруйновані стосунки. Але в той же час ми пізнали Божу благодать. Ми також святкували перемоги, весілля, успішні закінчення учбових закладів, хрещення, через які до нашої церковної родини додавалися нові члени. Ми також раділи народженню немовлят, усиновленню дітей і посвяченню маленьких дітей Господу. І ще багато чого було чудового та втішного.

Часи звершених справ

Наприкінці кожного року на нас може тиснути тягар незавершених справ. Здається, що кінця й краю немає різним обов’язкам вдома чи на роботі. Але є часи на нашому шляху віри, коли маємо зупинитись і щиро подякувати Богу за Його вірність і всі ті справи, що з Його допомогою ми змогли завершити.

Що залишається в оці

Англійською “колібрі” звучить буквально як “птах, що дзижчить” – саме такий звук відтворюють швидкі рухи цього маленького птаха. Португальською − “цілувальник квітів” ; іспанською – “летюча дорогоцінність” . Одна з моїх улюблених назв походить із Мексики. Це слово “біулу” , яке буквально означає “що залишається в оці”. Інакше кажучи, той, хто хоча б раз бачив колібрі, вже ніколи її не забуде.

Радісне серце

Завантаживши свою машину продуктами, я обережно виїжджала з місця паркування. Раптово якийсь чоловік, не помічаючи мене, кинувся через узбіччя майже під колеса автомобіля. Я різко загальмувала. Переляканий чоловік підвів очі й зустрів мій погляд. У той момент я зрозуміла, що стою перед вибором: або сердито витріщити очі від роздратування, або простити і усміхнутись. Я усміхнулась.

Щоденник подяки

Коли я тільки-но увірувала в Ісуса Христа, один духовний наставник спонукав мене вести щоденник подяки. Мій щоденник мав вигляд невеличкої записної книжечки, яку я всюди з собою носила. Часто я відразу вносила у щоденник запис, а інколи робила це аж наприкінці тижня, згадуючи прожитий час.