Більшу частину нашого дня ми проводимо на роботі. Якщо ми хочемо бути добрими свідками Христа, то варто почати з того, щоб “бути світлом” на робочому місці, чи не так?
Але іноді це звучить більш легким завданням у неділю після натхненної проповіді, ніж після кількох днів у виснажливій або абсолютно нехристиянській робочій обстановці.
Тож як ми можемо показувати добрі діла, які змусили…
Зайшовши в рибальський магазин, чоловік спочатку взяв коробку для снастей. Потім поклав до кошика різне рибальське приладдя: гачки, поплавці, грузила й волосінь. Нарешті він взяв наживку і вибрав вудку з котушкою. “Ви коли-небудь рибалили?” – запитав власник магазину. “Ні”, – відповів чоловік. “Тоді візьміть ще й оце”, – сказав власник і дав йому аптечку першої допомоги. Чоловік погодився, заплатив за товар і пішов рибалити. Однак нічого не піймав, а лише поранив пальці.
Вони йшли до своєї машини, як раптом Зандер вислизнув із рук матері і відчайдушно побіг у напрямку до церковних дверей. Він не хотів від’їжджати! Мати побігла за ним і намагалася схопити його. Коли вона нарешті спіймала чотирирічного Зандера, той почав плакати і простягати до церкви руки, у той час як вони від неї віддалялися.
У 2020 році в Еквадорі відбулося виверження вулкану Сангай. Служба Бі-Бі-Сі повідомляла про “темний стовп попелу, що здіймався на висоту понад 12000 метрів”. Сірим попелом і темною сажею вкрилися чотири провінції (приблизно 800 квадратних кілометрів). Небо затьмарилося і потемніло, а повітря настільки забруднилося, що було важко дихати. В інтерв’ю газеті “El Comercio” фермер Фелісіано Інга так змалювала моторошну сцену: “Ми не розуміли, звідки йшов увесь цей пил… Ми спостерігали, як темніє небо, і були охоплені страхом”.
Коли батько Пріс, який був пастором, відгукнувся на Божий поклик служити на маленькому острові в Індонезії, їхня родина мусила оселитися в напівзруйнованій хатинці, яка колись слугувала притулком для тварин. Пріс пам’ятає, як родина святкувала Різдво, сидячи на підлозі і співаючи пісні, а через солом’яний дах оселі капала дощова вода. Однак її батько сказав: “Пріс, ми бідні, але це не означає, що Бог нас не любить”.
Звичайна весняна прогулянка на природі перетворилася на дещо особливе. Ідучи вздовж річки Гранд-Рівер, ми з дружиною помітили п’ять чи шість великих черепах, які пливли на колоді і грілися під сонячними променями. Я і Сью з посмішкою спостерігали за цими рептиліями, яких не бачили вже багато місяців. Ми раділи їхньому поверненню і цій миті споглядання за дивовижним Божим творінням.
У 1941 році, у той час як Гітлер зміцнював свою владу в Європі, до письменника Джона Стейнбека звернулися за допомогою. Ні, його не просили воювати чи відвідувати солдатів на передовій. Його просили написати оповідання. Результатом цього стала повість “ Місяць зайшов ” , у якій розповідається про вторгнення злого режиму в мирний край. Повість друкували підпільно і таємно розповсюджували в окупованих країнах. У ній містилося послання про наближення союзників і про необхідність наслідувати приклад персонажів твору, щоб допомогти відстояти свободу. Своєю повістю Стейнбек приніс народам, які перебували під нацистським режимом, добру звістку: їхнє звільнення вже близько.
“Раді вас бачити!” “Ми також!” “Раді, що ви тут!” – лунали теплі привітання. Члени служіння в Південній Каліфорнії зібралися на онлайн-зустріч перед їхньою вечірньою програмою. Я долучилася через відеозв’язок з Колорадо. Я була спікером на цій зустрічі, і зараз мовчки спостерігала, як на зв’язок виходили інші учасники. Будучи інтровертом і нікого не знаючи тут, я почувалася сторонньою людиною. Раптом на відеозв’язок вийшов наш пастор. Потім до зустрічі долучилася моя давня подруга з церкви. Побачивши їх, я більше не почувалася самотньою. Схоже, Бог послав мені підтримку.