Божі застереження
Одного літнього вечора біля нашого будинку несподівано розшумілися птахи. Це тривало досить довго, поки нарешті на заході сонця з верхівки одного дерева не піднявся в повітря великий яструб. Птахи з навколишніх дерев кинулися врозтіч, рятуючись від небезпеки і подаючи гучні сигнали тривоги.
Давати, як Христос
Коли американський письменник О. Генрі в 1905 році писав своє улюблене різдвяне оповідання “Дари волхвів”, він намагався оговтатись від особистих проблем. Проте він написав надихаючу історію, яка висвітлює прекрасну рису Христового характеру – жертовність . У цій історії дружина продає своє гарне довге волосся напередодні Різдва, щоб купити золотий ланцюжок для кишенькового годинника свого чоловіка. Однак пізніше вона дізнається, що її чоловік продав свій кишеньковий годинник, щоб купити набір гребінців для її прекрасного волосся.
Боже серце для всіх
Дев’ятирічний Ден Гілл прийшов зі своїм найкращим другом Арчі на день народження до свого однокласника. Але коли мати іменинника побачила Арчі, вона не дозволила йому ввійти. “Тут недостатньо стільців”, – сказала вона. Ден вирішив сісти на підлогу, щоб звільнити місце для свого чорношкірого друга, проте жінка все одно не дозволила. Засмучений Ден віддав подарунки і вирушив разом з Арчі до себе додому. Біль образи друга роз’їдав його серце.
Урок наполегливості
Ібрагіму було лише 12 років, коли він приїхав до Італії із Західної Африки. Він не знав жодного слова італійською, боровся із заїканням і терпів образи від місцевих жителів. Але ніщо не могло зупинити працелюбного молодого чоловіка, який у 20 років відкрив піцерію в місті Тренто. Його маленьке підприємство всупереч сумнівам скептиків набуло популярності і стало одним із 50 найкращих піцерій світу.
Христос – справжнє Світло
“Іди до світла!” – порадив мій чоловік, коли ми недільного дня намагалися знайти вихід з великої лікарні. Ми відвідували друга, і коли вийшли з ліфта, то не змогли нікого знайти, хто міг би вказати нам шлях до вхідних дверей і до яскравого сонячного світла Колорадо. Блукаючи напівтемними коридорами, ми нарешті зустріли чоловіка, який побачив нашу розгубленість. “Ці коридори виглядають однаково, – сказав він. – Однак вихід там”. За його вказівками ми знайшли вхідні двері, які дійсно вели до яскравого сонячного світла.
Надія на Господа
Якось зимового ранку, відкривши жалюзі, я побачила щільну пелену туману – явище вкрай рідкісне в нашій місцевості. Синоптики назвали його “морозним туманом” і пообіцяли, що він триватиме не більше години. “Неможливо, – сказала я чоловікові, – тут витягнутої руки не видно!” Проте не минуло й години, як туман розвіявся і на синьому небі яскраво засяяло сонце.
Співчуття в дії
Майструвати лави не входить до професійних обов’язків Джеймса Уоррена. Однак він зайнявся цим ремеслом, коли побачив, як жінка в Денвері, чекаючи на автобус, сиділа в пилюці на землі. “Це принизливо”, – подумав Уоррен. І ось 28-річний консультант з відділу кадрів знайшов кілька дощок, спорудив лаву і поставив її на автобусній зупинці. Нею одразу почали користуватися. Джеймс дізнався, що в місті близько дев’яти тисяч зупинок, і на багатьох нема де сісти. Він зробив ще одну лаву, потім ще кілька і на кожній написав: “Будьте добрішими”. Чого він прагнув? “Зробити життя людей трохи кращим”, – відповідає Джеймс.
Вічна Божа Церква
“Церква скінчилась?” – запитала молода мати, яка з двома маленькими дітьми прибула до молитовного дому вже майже під кінець недільного богослужіння. Натомість чоловік, який усіх вітав біля входу, сказав, що в іншій церкві неподалік проводиться два недільних богослужіння, і друге невдовзі має розпочатися. “Можливо, краще підвезти вас туди?” – запитав він. Молода мати погодилась і схоже була рада можливості відвідати іншу церкву усього за декілька кварталів. Згодом, розмірковуючи над цим випадком, чоловік сказав: “Церква скінчилась? Ні, ніколи. Божа Церква вічна”.
Сила наполегливості
У 1917 році молода кравчиня дуже зраділа, коли її прийняли до однієї з престижних нью-йоркських шкіл моди. Втім коли Енн Кон прибула для реєстрації, директор школи сказав, що їй тут не раді: “Будемо відверті, міс Кон, ми не знали, що ви негритянка”. Рішуче відмовившись повертатися назад, вона прошепотіла молитву: “Будь ласка, дозволь мені тут залишитись”. Побачивши наполегливість Енн, директор врешті дозволив їй залишитись, однак відокремив від решти студентів, які були білими, і залишав відкритими двері в аудиторію, аби Енн “могла слухати” з коридору.
Глибокі води
Коли Білл Пінкні в 1992 році вирушив у одиночне плавання навколо світу, пройшовши складним маршрутом навколо небезпечного Великого Південного мису, ним керувала висока мета. Своєю подорожжю Пінкні хотів надихнути та навчити дітей. Серед них були й учні початкової школи в Чикаго, в яку він колись ходив сам. Мандрівник прагнув своїм прикладом показати, чого можна досягти, якщо старанно вчитися і прагнути мети. Тому і свою яхту він назвав “Посвячення”. Сьогодні, запрошуючи школярів на борт, він дозволяє їм постояти за штурвалом і намагається навчити дисципліни та роботи в команді. “Це необхідні засади успішного життя”, – каже він.
Оновлення
Багато подорожуючи, Шон Сейплер якось задався питанням: що стається зі шматочками мила, які залишилися після відвідувачів у готельних номерах? Виявилося, що їх викидають у сміття та вивозять на звалище. Отже, Сейплер заснував компанію “Чистий світ”, яка допомагає більше ніж восьми тисячам готелів, круїзних лайнерів та курортних пансіонатів перетворювати тисячі тонн викинутого мила на сформовані чисті бруски. Потім це мило відправляється більш ніж у сотні країн, де допомагає запобігти незліченній кількості захворювань та смертей, пов’язаних із низьким рівнем гігієни.
Мале, але велике
Ч и зможу я потрапити на Олімпіаду? – переживала за свої показники студентка коледжу, обдарована плавчиня. Тоді професор математики Кен Оно вивчив техніку плавання дівчини і побачив, як можна покращити її час на шість секунд – суттєва різниця для змагань такого рівня. Прикріпивши датчики до спини спортсменки та проаналізувавши дані, професор запропонував трохи відкоригувати рухи, які в результаті вплинули на швидкість і дозволили їй здобути перемогу.
Відомі Богу
Двох братів-сиріт усиновили в різні сім’ї, і вони не бачили один одного майже двадцять років. Але потім завдяки тесту ДНК відбулося радісне возз’єднання. Один із братів на ім’я Кієрон відправив іншому, Вінсенту, текстове повідомлення, ще не будучи впевнений, що він його брат. “Це ще хто?” – подумав Вінсент. Кієрон запитав, яке ім’я він отримав при народженні. “Тайлер”, – відповів той. Все одразу стало на свої місця. Один брат упізнав іншого по його імені.
Сильний і добрий
Молодий служитель студентської групи був стурбований. Його спантеличило, коли я насмілилась запитати, чи він молиться… про Боже керівництво… про Його допомогу. Чи він молиться невпинно, як спонукав апостол Павло. У відповідь молодий чоловік визнав: “Я ще не впевнений, що вірю в молитву”. Він насупився. “Або у те, що Бог слухає. Ви просто подивіться, що твориться у світі”. Цей молодий лідер “будував” служіння власними силами і, на жаль, зазнавав невдач. Чому? Він відкидав Бога.
Гра змін
Рукостискання говорило саме за себе. Березневого вечора 1963 року два баскетболісти – один чорний, інший білий – кинули виклик расовій ненависті і потиснули один одному руки. Вперше в історії штату Міссісіпі повністю біла чоловіча команда зіграла проти змішаної. Щоб взяти участь у “грі змін” із командою Університету Лойоли в Чикаго, команда штату Міссісіпі порушила судове рішення, яке забороняло їм залишати штат. А чорношкірі гравці Лойоли протягом усього сезону зазнавали образ, їх закидали попкорном та льодом, а під час поїздок вони не раз опинялися перед зачиненими дверима.