Це не моє
Нещодавно під час відпустки я почав відрощувати бороду. Реакція друзів та колег була різноманітною – по більшості, позитивною. Але одного дня я глянув у дзеркало і сказав: “Це не моє”. І пішов по бритву.
Мейдей!
Міжнародний сигнал біди “мейдей” завжди повторюється тричі підряд, щоб не було сумнівів, що виникла загрозлива для життя ситуація. Це слово у 1923 році придумав Фредерік Стенлі Мокфорд, головний радіо-службовець Лондонського аеропорту Кройдон, який тепер закритий, а раніше приймав багато літаків з паризького аеропорту Лє-Бурже. Як свідчать працівники Національного музею, Мокфорд запозичив цей термін із французького слова “майдез”, що означає “допоможи мені”.
Батьківщина
Молодий африканський біженець, якого всі звуть Стівен, – це людина без батьківщини. Він каже, що народився у Мозамбіку або Зімбабве, але ніколи не знав свого батька і рано залишився без матері. Він уникнув громадянської війни, подорожуючи з країни в країну як вуличний торгівець. Не маючи жодних документів, щоб довести місце свого народження, Стівен пішов до британського поліцейського відділку і попросив, щоб його заарештували. Перебування в тюрмі здавалося Стівену кращим за намагання якось вижити на вулицях міста без будь-яких прав.
Просто помилився
“Були допущені помилки”, – сказав головний виконавчий директор під час обговорення незаконної діяльності, до якої була залучена його компанія. Він був сумним, але намагався вигородити себе.
Намалювати портрет
Національна галерея в Лондоні містить справжню скарбницю портретів різних часів, включаючи 166 зображень Уїнстона Черчилля, 94 − Уїльяма Шекспіра і 20 − Джорджа Вашингтона. І чим старіше полотно, тим більше виникає сумнівів: “Чи дійсно таку зовнішність мала та чи інша людина?”
Повелитель хвиль
Існує відома легенда про те, як Кнуд, король Данії, − один з наймогутніших монархів 11 століття − спробував повеліти морським хвилям. Король звелів поставити на узбережжі трон під час приливу. “Ви – мої піддані, – звернувся він до хвиль. – Я наказую вам не затопляти мою землю і не мочити ніг свого пана”. Але вода продовжувала прибувати, і зрештою промочила не тільки ноги, а й одяг короля.
Досконала любов
Голос жінки тремтів, коли вона розповідала про свої проблеми з донькою. Дуже стурбована сумнівними друзями доньки, вона відібрала в неї мобільний телефон і постійно стежила за нею. Через це їхні стосунки стали ще гіршими.
Дар гостинності
Назавжди в нашій пам’яті залишиться той чудовий вечір, коли ми запросили на вечерю сім’ї з п’ятьох країн. Сталося, що співрозмовники не розділились парами, але всі приймали участь в обговоренні життя в Лондоні. Наприкінці вечора ми з чоловіком зрозуміли, що самі більше отримали, ніж віддали. Особливо це стосувалось того приємного відчуття, коли зав’язується дружба з новими людьми і коли взнаєш багато цікавого про інші культури.
Любов і старі черевики
Інколи я договорюю речення дружини, а вона – мої. За тридцять років шлюбного життя ми навчились дуже добре розуміти один одного – “читаємо” думки, завчили типові фрази і знаємо наперед, що буде сказано. Тому інколи не потребуємо навіть закінчувати речення. Достатньо одного лише слова. Навіть погляду.
Два портрети
Тримаючи дві фотографії, жінка похилого віку показувала їх своїм друзям у церковному фойє. На першому фото була її дочка – ще на батьківщині в Бурунді. На другому фото був її внук, що недавно народився. Але доньці не судилося тримати в руках новонароджене немовля. Вона померла під час пологів.
Один із нас
Під час похоронної церемонії на честь Чарльза Шульца (1922–2000) – творця популярних коміксів “Пінатс” – Кеті Гайсвайт, його колега, свідчила про людяність покійного, його здатність співчувати. “Він дав усьому світу героїв, яким відомі всі наші почуття, – сказала вона. – А потім він подарував нам самого себе. Він завжди підбадьорював нас. Щиро співчував. Він викликав у нас стійке відчуття, що він – такий самий, як ми”.
Всього себе віддаю!
Молодий Ісак Уоттс прийшов до висновку, що в його церкві дуже мало якісної музики. Батько Ісака закликав сина написати хороший твір – і юнак зробив. Гімн “Коли підводжу очі я на хрест” вважається найвеличнішим в англійській літературі. Він перекладений багатьма мовами світу. Автор уявляє, що він стоїть у підніжжя хреста.
Сміх у темряві
У газеті “Вашингтон Пост” з’явилась стаття під заголовком “Виклик смерті: новітній проект технологічних титанів”. В ній журналістка Аріана Ча розповідає про великі спроби Пітера Тля та інших магнатів збільшити тривалість людського життя до нескінченності. Вони готові були витратити на цей проект мільярди доларів.
Кільце-невидимка
Грецький філософ Платон (427–348 до Р.Х.) за допомогою алегорії висвітлював темну сторону людського серця. То була притча про пастуха, який випадково знайшов золоте кільце, що до того було сховане глибоко під землею. Сталося, що землетрус зруйнував стародавню гробницю в надрах гори, кільце вийшло на поверхню і зрештою стало знахідкою цього пастуха. Але головне, що пастух також відкрив магічну властивість цього кільця – можливість за бажанням ставати невидимим. Розмірковуючи про невидимість, Платон запитував: “Чи може людина встояти перед спокусою чинити зле, якщо точно знає, що його не спіймають і не покарають?”
Цілковитий доступ
Кілька років тому один мій друг запросив мене піти з ним подивитись турнір з професійного гольфу. Я вперше був на такому заході, тому навіть гадки не мав, чого очікувати. Але коли ми прибули туди, я був дуже здивований – бо отримав дарунки, корисну інформацію та мапи для гольфу. Але найбільше мене вразив вільний доступ до VIP-палатки на галявині. Там було вдосталь безкоштовної їжі й місця для сидіння. Однак я не зміг би скористатися такою гостинністю, якби прийшов сам по собі. Справа була в моєму другові. Лише через нього я отримав вільний доступ до всього того сервісу.