Велике пробудження
Маю дорогі для мене спогади посиденьок в гостях у друзів, коли наші хлопчики були ще малі. Дорослі спілкувались до опівночі, в той час як мої діти, втомлені від ігор, згорнувшись клубочком, засинали на дивані або кріслах. Коли наставав час їхати додому, я брав на руки своїх хлопчиків, ніс їх до машини і обережно клав на заднє сидіння. Після приїзду я знову брав їх на руки, клав на ліжко, цілував і вимикав світло. Вранці вони прокидались, але вже дома.
Від ганьби до слави
Ось і знову прийшов час, коли родини збираються разом відсвяткувати різдвяні свята. Але деякі з нас бояться зустрічі з тими занепокоєними родичами, які розпитують: чому ми ще неодружені або чому у нас і досі немає дітей.
Дзеркала й слухачі
Коли я виходив зі свого готелю в Кампалі, столиці Уганди, господиня, що прийшла відвести мене на семінар, подивилась на мене з посмішкою. “Що смішного?” – запитав я. Жінка розсміялась і відповіла питанням на питання: “Ви сьогодні причісувались?” Тепер прийшла моя черга сміятись – адже я дійсно забув причесати своє волосся. Як сталося, що я не звернув увагу на те, що побачив у дзеркалі?
Чудова мозаїка
Коли я сиділа на подвір’ї Церкви Відвідання, що знаходиться в Ейн-Карем (Ізраїль), мене вразила краса 67 мозаїк, що на різних мовах цитують уривок з Євангелії від Луки 1:46-55. Уривок, традиційно відомий як Магніфікат, є радісною реакцією Марії на звістку, що вона стане матір’ю Месії.
Небесна пісня любові
У 1936 році співак Біллі Хілл випустив свій популярний хіт “Слава любові”. Не проминуло багато часу, як вся країна почала співати цю пісню. А через 50 років поет та пісняр Пітер Сетера склав навіть більш романтичну пісню з такою ж назвою. В ній він зображує двох закоханих, що живуть завжди разом, все більше пізнаючи один одного – і все роблять заради слави любові.
Ялинка “надії на дитину”
Прикрасивши різдвяну ялинку мерехтливими гірляндами, я прив’язала на гілках рожеві та голубі банти. Вже чотири роки ми з чоловіком чекали можливості усиновити новонароджену дитину – особливо на Різдво! Щоранку я ставала на коліна й молилась, нагадуючи собі про Божу вірність. Але 21 грудня ми отримали повідомлення: дитини на Різдво не буде. Вкрай розчарована я роздумувала: “Чи справді Бог вірний? Чи я щось робила не так?”
Ніяких секретів
Колега зізнався мені, що він не вдоволений сам собою. Я слухав сповідь про його життя, сповнене “комфорту й самозакоханості”, і що це життя не приносить йому задоволення. “Ось в чому вся проблема, – сказав він. – Я намагався бути хорошою людиною, але з цього нічого не вийшло. Я не можу робити те, що хочу, а те, чого не хочу, чомусь продовжую робити”. “В чому секрет, що в тебе все інакше?” – запитав він цілком щиро. “В чому секрет? Жодного секрету, – відповів я. – Як і ти, я неспроможний жити згідно з Божими стандартами. Ось чому ми потребуємо Ісуса Христа”.
В очікуванні Месії
Майстер здавався занадто молодим, щоб вирішити нашу проблему: не заводилась машина. “Він же ще дитина”, – прошепотів мій чоловік. Його скептичне ставлення до молодого механіка чимось нагадало мені ремства мешканців Назарету до особистості Ісуса Христа.