Мій друг Руел відвідав зустріч випускників школи, яка проходила в будинку одного з його однокласників. Особняк на побережжі біля бухти Маніли міг вмістити до двохсот людей, і Руел відчув себе незначущим.
“Мене називають «володарем перснів». Цього року я вже знайшов 167 загублених перснів”. Під час прогулянки пляжем ми з дружиною Карі поспілкувалися з літнім чоловіком, який ходив з металошукачем. “Іноді на перснях викарбувані імена, – сказав він, – і мені подобається спостерігати за обличчями власників цих прикрас, коли я їх повертаю. Я публікую онлайн інформацію про знахідку і перевіряю, чи зв’яжеться хто-небудь стосовно неї”. Я сказав, що мені також подобається займатися пошуками з металошукачем, втім я нечасто це робив. На прощання чоловік сказав: “Ви ніколи не дізнаєтесь, поки не спробуєте!”
У нещодавньому пості блогер Бонні Грей згадала момент, коли її серце охопив сильний смуток. “У найщасливіший період мого життя… я раптом почала відчувати приступи паніки і депресії”. Грей намагалася віднайти способи, як вгамувати свій біль, втім невдовзі зрозуміла, що самостійно нездатна з цим впоратись. “Я не хотіла, аби хтось поставив під сумнів мою віру; отже, я нікому нічого не говорила і просто молилась, аби моя депресія зникла. Однак Бог хоче зцілити, а не осоромити нас чи допускати, щоб ми ховалися від свого болю”. Грей віднайшла зцілення в Божій присутності; Господь був її якорем посеред бурхливих вод, що намагались її поглинути.
Одного ранку я сидів у своєму кріслі. З верхнього поверху до мене спустилась моя найменша дочка і одразу стрибнула мені на коліна. Я по-батьківськи її приголубив і поцілував у голову. Вона була задоволена. Однак потім вона зморщилась і недоброзичливо подивилась на мою чашку з кавою. “Тату, – урочисто оголосила дочка, – я тебе люблю, однак мені не подобається, як ти пахнеш”.
Поет, художник і друкар Вільям Блейк насолоджувався сорокап’ятирічним шлюбом зі своєю дружиною Катериною. Починаючи з дня весілля і до його смерті в 1827 році, вони завжди працювали разом. Катерина додавала кольорів до ескізів Вільяма. Їхній запал зберігався попри роки бідності та інші труднощі. Блейк продовжував малювати навіть в останні тижні свого життя, після того як погіршилось його здоров’я. Його останнім малюнком було обличчя дружини. Через чотири роки Катерина померла, тримаючи в руці один з олівців свого чоловіка.
“Я знаю, що вони говорять. А я тобі кажу…” В дитинстві я тисячу разів чув цю фразу від своєї матері. Контекстом завжди був тиск з боку ровесників. Вона намагалася навчити мене не йти за натовпом. Я вже давно не хлопчик, однак бажання піти за натовпом ще й досі з’являється. Нинішнім прикладом слугує наступна фраза: “Оточуйте себе лише позитивними людьми”. І тут нам варто поставити питання: “А чи узгоджується це з вченням Ісуса Христа?”
“Ти це бачиш, брате Тім?” Мій друг, ганський пастор, освітив факелом вирізьблений предмет, що стояв біля землянки. “Це ідол села”, – тихо сказав він. Пастор Сем щовівторка ввечері прибував до цього віддаленого села, аби навчати мешканців Біблії.
Як стати кращими друзями, ніж ми були раніше, і через це прославити Бога.
Нещодавно друг сказав мені, що у 2018 році міг би піти від Христа, якби не ми, його друзі.
Того року захворів і помер його двоюрідний брат, з яким він був дуже близький. А потім через два місяці вся сім’я цього двоюрідного брата загинула в автомобільній аварії: батько, мати, брат і сестра.
Мій друг був спустошений. Він не міг зрозуміти, чому…