Безмірна любов
Майже і дня не минає, щоб нас хтось не принизив, не проігнорував і не пригнітив тим чи іншим чином. Інколи ми й самі себе зневажаємо.
Коли настає ранок
Вже було дуже пізно, коли ми зупинились на ніч в маленькому сільському готелі неподалік від Мюнхена. Нам сподобалось, що в затишному номері був балкон, хоча надворі нічого не було видно через темряву й густий туман. Але коли за кілька годин почало сходити сонце, туман почав розсіюватись. Ми побачили те, що було сховане від наших очей під саваном ночі. Цілковито ідилічна картина: мирні пасовиська з зеленою соковитою травою, отари овець, що паслися з маленькими дзвониками на шиях, великі білі хмари на небі, що виглядали немов ті ж самі вівці – величезні пухнасті вівці!
Альтернатива гніву
Одного ранку в місті Перт (Австралія) Фіон Малхоланд не знайшов на стоянці свого автомобіля. Тоді він зрозумів, що порушив правила паркування, через що його машину забрав евакуатор. Це дуже засмутило Фіона (евакуація коштувала 600 доларів, плюс штраф). А ще потрібно було йти за машиною. Але він вирішив поводитись чемно з людиною, що евакуювала його автомобіль. Замість того щоб вилити на того робітника свої негативні почуття, він склав гумористичний віршик про цей інцидент, а потім прочитав його прямо на штрафному майданчику. Робітнику сподобався вірш. Отже, сварки не сталося – хоча вона й могла бути.
Вивчення мови
Я стояв перед людьми в маленькій ямайській церкві під час богослужіння і сказав їм, намагаючись найкраще передати місцевий діалект, три слова: “Ва Гван, Ямайка?” Люди відреагували ще більш позитивно, ніж я очікував, – посмішки, гучні оплески, радісні вигуки.
Щоб хтось торкнувся
Комп’ютери в канадському метро зафіксували зворушливий момент, яким завершився напружений інцидент. На моніторах було видно, як 70-річна бабуся підійшла й ніжно торкнулась молодого парубка, гучні й загрозливі слова якого сполошили й перелякали інших пасажирів. Ласкавість цієї жінки вгасила агресивні емоції хлопця. Він сів на підлогу у вагоні зі сльозами на очах. “Дякую, бабусю”, – сказав він. Потім підвівся й пішов геть. Ця жінка пізніше зізналась, що теж була налякана. Але вона сказала: “Я – мати. А він потребував, щоб хтось до нього доторкнувся”.
Не здавайтесь
Боб Фостер – мій друг і духовний наставник – ніколи не переставав піклуватися про мій духовний стан. Навіть у найчорніші дні мого життя його незмінна дружба й підбадьорення допомагали мені йти далі.
Вдячна навіть дрібницям
Подруга Глорія подзвонила мені, і я почула, що в її голосі бринить радість. Їй не можна було виходити з дому, окрім тих випадків, коли потрібно було піти до лікаря, тому я зрозуміла її радість, почувши: “Мій син тільки що підключив до мого комп’ютера нові колонки. Я тепер знову можу «піти до церкви»!” Вона могла чути пряму трансляцію богослужінь з її церкви, тому дуже раділа Божій доброті і найкращому дарункові, що їй зробив син!
Зменшене піаніно
Три роки поспіль мій син приймав участь у сольних фортепіанних концертах. Минулого року під час одного такого концерту я споглядала, як він піднявся сходами на сцену, як розпочав грати… Зігравши дві пісні, він сів біля мене й сказав: “Мамо, цього року піаніно стало меншим”. Я сказала: “Ні. Піаніно таке ж саме, як і минулого року. Але ти став більший! Ти ростеш”.
Завжди чує
Мій батько був небагатомовною людиною. Він пошкодив собі слух, коли служив в армії, тому користувався слуховим апаратом. Одного дня, коли ми з мамою занадто розбалакались, він сказав жартівливо: “Коли я хочу тиші й спокою, все, що мені потрібно зробити, це…” З цими словами він виключив свій слуховий апарат. А потім, заклавши руки за голову, подивився на нас з посмішкою. Ми засміялись теж. Бесіда закінчилась.
Дар жертовності
Один пастор вдихнув нове життя у фразу “шуба з плеча”, коли зробив для членів церкви справжній виклик – не дуже зручний. Він сказав: “Що сталося б, якби ми зараз зняли з себе пальто й віддали його нужденним?” При цьому служитель зняв власне пальто і поклав його біля кафедри. Десятки інших людей послідували його прикладу. Це сталося зимою, тому для цих людей дорога додому була не такою теплою, як зазвичай. Але для десятків нужденних людей ця зима стала трішки теплішою.
Цілковита довіра
На річницю нашого весілля мій чоловік позичив двомісний велосипед, щоб ми могли разом насолодитись романтичною подорожжю. Але як тільки ми почали крутити педалі, я зрозуміла, що через те, що я сиджу позаду широких плеч свого чоловіка, я майже не бачу дорогу попереду. А ще мій руль був закріплений нерухомо, і я не могла керувати велосипедом. Лише передній руль функціонував – мій же лише служив опорою для мене, щоб не втратити рівноваги. Отже, я мала вибір або сердитись через дуже обмежене контролювання велосипеда і обмежений кругозір, або довіритись Майку, розраховуючи на його гарні навички водія.
Пахощі
Авторка Ріта Сноуден розповідає чудову історію про те, як колись відвідала одне маленьке містечко в Дуврі (Англія). Якось після обіду вона сиділа біля кав’ярні, насолоджуючись чашкою чаю. Аж раптом відчула чудовий аромат. Вона запитала офіціанта, звідки йдуть ті пахощі, і той пояснив їй – що від людей, які проходять повз. Більшість жителів містечка працювали на парфумерній фабриці неподалік. І коли вони повертались додому, то розносили вулицями запахи, що просякли їхній одяг.
Полюбуйтесь видовищем
Сонце заходить за обрій. Люди часто зупиняються, роблять паузу в роботі, щоб подивитись на це диво, зробити фотознімки, або просто помилуватись чудовим видовищем.
Вдома з Ісусом
“Ніщо не замінить рідну домівку!” Ця фраза відображає глибоко вкорінене бажання мати місце, де можна спочити, де на тебе чекають. Про бажання мати свою оселю Ісус згадував у колі Своїх друзів після останньої з ними вечері, коли попереджав їх про наближення Своєї смерті й про воскресіння. Він пообіцяв, що хоча й залишить їх, але одного дня повернеться за ними. А поки що піде приготувати їм оселю – місце вічного перебування з Ним. Небесну домівку.
Він розуміє
Один чоловік, коли його спитали, чи справді невігластво та апатія є проблемами сучасного суспільства, відповів жартома: “Не знаю. Мені байдуже!”