Спогади
У День пам’яті я думаю про багатьох колишніх військовослужбовців, особливо про свого тата і своїх дядьків, які брали участь у Другій світовій війні. Вони повернулися додому, однак під час тієї війни сотні тисяч родин трагічно втратили своїх рідних, які захищали країну. Втім, коли питаєш, мій тато і більшість солдатів тих часів кажуть, що вони були готові пожертвувати власним життям, аби захистити своїх рідних та відстояти те, у що вірили.
Столики для розмов
Самотність краде у нас відчуття благополуччя. Вона впливає на здоров’я через нашу поведінку у соціальних мережах, через споживання їжі та вподобання. Згідно з одним дослідженням, майже дві третини всіх людей, незалежно від віку чи статі, час від часу відчувають себе самотньо. Через це в кафе одного британського супермаркету встановили “столики для розмов”, аби заохочувати людей до спілкування. Ті, хто шукає взаємовідносин з людьми, просто сідають за призначений для цієї мети стіл, долучаючись до інших або виявляючи своє бажання поспілкуватися. Зав’язується розмова, яка надає відчуття зв’язку та спільності.
Хранителі світла
Їх називають “хранителями світла”. На мисі Хаттерас недалеко від побережжя Північної Кароліни в США є маяк та пам’ятник тим, хто його обслуговував, починаючи з 1803 року. Невдовзі через ерозію берегової лінії існуючу споруду перемістили вглиб острова, а на старому фундаменті вигравірували імена доглядачів і розмістили їх у формі “амфітеатру” навпроти нового місця маяка. Як сказано на вивісці, сучасні відвідувачі можуть пройти історичними стежками охоронців маяка та “наглянути” за ним.
Принесіть сльози Богу
Минулого літа косатка на ім’я Талква народила дитинча. Популяція косаток перебувала на межі вимирання і новонароджене маля було їхньою надією на збереження. Однак воно прожило менше години. У прояві скорботи, за якою спостерігали люди зі всього світу, Талква сімнадцять днів не відпускала мертве маля, штовхаючи його у холодних водах Тихого океану.
Ангел з ножів
Коли у Великобританії зросла кількість злочинів з використанням холодної зброї, в Британському центрі металообробки виникла ідея. Співпрацюючи з місцевою поліцією, центр спорудив і розмістив по всій країні двісті сейфів та провів кампанію за амністію. Було анонімно віддано сто тисяч ножів, деякі ще з кров’ю на лезах. Ці ножі доправили митцю Альфі Бредлі, і він їх затупив. Деякі ножі містили імена молодих жертв з посланнями каяття від колишніх злочинців. Потім з усіх 100 000 ножових знарядь створили скульптуру ангела зі сталевими крилами висотою у двадцять сім футів.
Усміхнений Ісус
Якщо б вам потрібно було зіграти роль Ісуса Христа у фільмі, то як би ви готувалися до цієї ролі? Це завдання постало перед Брюсом Марчіано, який у 1993 році зіграв роль Ісуса у фільмі “Візуальна Біблія: Євангелія від Матвія”. Розуміючи, що мільйони глядачів сприйматимуть Ісуса, ґрунтуючись на його грі, Брюс відчував неймовірну відповідальність “правильно” відтворити образ Христа. Він впав на коліна і в молитві благав Ісуса, щоб Він поміг йому стати… як Ісус.
Куди веде вибір
Без мобільного зв’язку і карти нам лишалося лише керуватися спогадами схеми маршруту, яку ми бачили на початку шляху. Більше ніж за годину ми нарешті вибралися з лісу на автостоянку. Пропустивши поворот, який би суттєво скоротив шлях, ми йшли значно довше.
Дар миру
“Я вірю в Ісуса. Він мій Спаситель, і я не боюся смерті”, – сказала сину перед своєю смертю Барбара Буш, дружина колишнього президента США Джорджа Г. У. Буша. Це дивовижне і впевнене твердження свідчить про сильну і глибоко вкорінену віру. Навіть перед смертю вона відчувала Божий дар миру, який походить від пізнання Господа Ісуса Христа.
Що в імені?
За Божим задумом наш син Кофі народився в п’ятницю, і саме це означає його ім’я – “хлопчик, народжений в п’ятницю”. Ми назвали його на честь нашого друга з Гани, пастора, єдиний син якого помер. Він постійно молиться за нашого Кофі, і ми це дуже цінуємо.
Розкажи мені історію
“Давним давно…” Ці два слова, якими починаються багато казок, можна віднести до найвідоміших у світі. Серед моїх дитячих спогадів є й різновид цієї потужної фрази. Одного дня моя мати прийшла додому з великою ілюстрованою книгою біблійних оповідань в твердій обкладинці під назвою “Біблійні оповідання Доброго Пастиря”. Кожного вечора, перед тим як іти до ліжка спати, ми з братом тихенько сиділи, уважно слухаючи, поки мати читала нам давні історії про цікавих людей і про Бога, Який їх любив. Ці оповідання стали вікнами, через які ми дивилися на цей великий світ.
В гармонії з Духом
Спостерігаючи, як настроювач працював з вишуканим роялем, я згадала, як колись цей інструмент неймовірно звучав, коли на ньому виконували “Варшавський концерт” і чудову мелодію гімну “Великий Боже!” Однак тепер інструмент потребував настроювання. Хоч одні ноти й видавали правильний тон, інші звучали пронизливо або фальшиво, утворюючи неприємне звучання. Настроювач рояля мав забезпечити приємне гармонійне звучання всіх нот, а не лише однаковість звуку кожної клавіші.
Ремонтні роботи
“В они зовсім недавно оновили дорожнє покриття, – подумав я, коли рух транспорту сповільнився. – Тепер вони знову його ремонтують! Чому ремонт дороги ніколи не завершується? Я ніколи не бачив знак із написом: «Дорожня компанія завершила роботу. Будь ласка, насолоджуйтеся цією ідеальною дорогою»”. Однак щось подібне відбувається і в моєму духовному житті. На початку свого християнського шляху я уявляв ту мить, коли досягну такої зрілості, що зможу побороти недоліки і буду ідеальним. Через тридцять років я визнаю, що наді мною все ще “ведуться роботи”. Я так само, як вибоїсті дороги, якими я їжджу, ніколи не виглядаю “закінченим”. Інколи це розчаровує не менше, ніж дороги.
Відволікати від Ісуса
У групі з вивчення Біблії наш пастор поставив важке запитання про життя Ісуса Христа. Моя рука тут же злетіла вгору. Я щойно прочитав Євангеліє, тому знав відповідь. А ще я хотів, аби інші в класі знали, що мені відома ця історія. Зрештою, я навіть викладаю Біблію... А раптом я відповім неправильно? Як ніяково буде схибити перед усіма! І тут я усвідомив, як сильно мене турбує, як я виглядаю в очах інших. Тому я опустив руку. “Чи я настільки невпевнений в собі?”
Розкриті обійми
Сейді і його родина дотримуються принципу “розкритих обіймів і гостинного дому”. Він каже, що у їхньому домі раді вітати всіх, “особливо тих, хто перебуває у скрутних обставинах”. Саме у такій родині він зростав зі своїми дев’ятьма братами та сестрами в Ліберії. Їхні батьки завжди гостинно приймали інших людей. Сейді каже: “Ми зростали громадою. Ми любили один одного. Всі були відповідальні за всіх. Мій тато вчив нас любити один одного, турбуватися один про одного і захищати один одного”.
Навчаючись у дітей
Коли ми з другом заїхали у нетрі столиці Кенії, Найробі, нас глибоко вразила бідність, яку ми там побачили. Втім нас також сповнювали, наче свіжою водою, інші почуття, коли ми побачили маленьких дітей, які бігли і кричали: “Мчунгаї! Мчунгаї!”, що в перекладі з мови суахілі означає “пастор”. Вони так радісно реагували на свого духовного лідера, якого побачили разом з нами. Цими радісними вигуками діти вітали того, хто про них турбувався і піклувався.