Займайтесь своїми справами
Одного разу ми з сином Джошем ішли гірською стежиною, як раптом помітили хмару пилу, що здіймалася в повітря. Ми підкралися і побачили борсука, який рив собі нору. Він з головою занурився в дірку, риючи передніми лапами землю, а задніми – викидаючи її назовні. Борсук настільки захопився своєю працею, що не почув нас.
Хто знає?
За китайською легендою, коли Цай Вен втратив одного зі своїх скакунів, його сусід висловив жаль стосовно цієї втрати. Однак Цай Вен не виявив хвилювання. Він сказав: “Хто знає, може це мені тільки на краще?” Несподівано загублений кінь повернувся додому разом з іншим конем. Коли сусід привітав Цай Вена з такою знахідкою, той відповів: “Хто знає, може це мені тільки на шкоду?” І справді, його син, об’їжджаючи нового коня, зламав ногу. Це здавалося нещастям, допоки до села не прибули військові, щоб узяти на війну всіх здорових чоловіків. Його сина не взяли на війну через травму, що, зрештою, врятувало його від смерті.
Знаючи Отця
За легендою, британський диригент сер Томас Бічем одного разу побачив у фойє готелю гарно одягнену жінку. Йому здалося, що він знає її, втім ніяк не міг згадати ім’я. Томас вирішив поговорити з нею. Під час розмови йому пригадалося, що в неї є брат. Сподіваючись, що це допоможе йому згадати цю жінку, Томас запитав, як справи в її брата і чи він досі працює на тій самій роботі. “О, у нього все добре, – відповіла вона, – він і досі король”.
Збережені
Готуючи земельну ділянку до висаджування весняних рослин, я взявся виривати бур’яни. Вирвавши одне стебло, я відскочив у бік! Під бур’яном сховалася отруйна змія – щитомордник. Якби я взяв трішки нижче, то помилково б схопив її. Вирвавши засохлу рослину, я одразу побачив її кольорове забарвлення; змія лежала прямо в бур’янах між моїми ногами.
У безпеці та тиші
У дошкільному віці мій син Ксав’єр не любив тихий час після обіду. Його важко було вкласти спати. Він вовтузився в ліжку, сповзав з дивану, бігав по дерев’яній підлозі і навіть качався по ній, аби тільки не спати. “Мамо, я голодний… Я хочу пити… Мені треба до ванни… Я хочу обійнятися”.
Ніколи не здавайтеся
“Час минув. Прийшла війна”. Так Семі Ніго, єпископ з народності келіко в Південному Судані, пояснював затримки в численних спробах його церкви перекласти Біблію на рідну мову. Насправді на цій мові не було надруковано жодного слова. Десятиліттями раніше дідусь єпископа Ніго відважно розпочав переклад Біблії, однак через війну та неспокій проєкт просувався вкрай повільно. Втім, попри неодноразові напади на табори для біженців на півночі Уганди та в Демократичній Республіці Конго, єпископ та інші віруючі продовжували працювати над перекладом.
Кожного нового ранку
У мого брата Пола в дитинстві діагностували важку форму епілепсії. У підлітковому віці його стан ще більше погіршився. Для нього та моїх батьків нічні години стали виснажливими, бо вночі приступи епілепсії могли тривати понад шість годин поспіль. Лікарі не могли знайти ліки, які б полегшили симптоми і зберігали його свідомим хоча б частину дня. Батьки благали в молитві: “Боже! О, Боже, допоможи нам!”
Ти більше не ти
Влітку 1859 року Шарль Блонден став першою людиною, яка по канату перейшла Ніагарський водоспад. Згодом він повторить це сотню разів. Одного разу він зробив це, несучи на спині свого менеджера Гаррі Колкорда. Перед цим Блонден сказав Колкорду: “Гаррі, дивись… ти більше не Колкорд, ти Блонден… Якщо я нахилюся, нахиляйся разом зі мною. Не намагайся балансувати самостійно. Якщо ти це зробиш, ми обидва помремо”.
Перед обличчям страху
Уоррен переїхав до маленького містечка, де мав стати пастором церкви. З появою перших успіхів у його пасторському служінні один з місцевих мешканців почав йому шкодити. Вигадавши історію про жахливі вчинки Уоррена, чоловік передав її до місцевої газети і навіть надрукував свої обвинувачення у вигляді брошур, аби розіслати їх мешканцям міста. Уоррен з дружиною почали наполегливо молитися. Якщо обману повірять, вони потраплять у скрутну ситуацію.
Бути людиною
“Містере Сінгермен, чому ви плачете?” – запитав дванадцятирічний Альберт, спостерігаючи за роботою майстра над дерев’яною коробкою.
Ніколи не самотні
“Є страждання, яке страшніше за бездомність, голод чи хворобу”, – написала Меггі Фергюсон у журналі “The Economist’s 1843”. Що саме вона мала на увазі? Самотність. Фергюсон описала зростаючий рівень самотності, незалежно від соціального та економічного статусу, надавши приклади того, що значить бути самотнім.
Увімкніть світло
Готуючись з чоловіком до переїзду в іншу частину країни, я хотіла зберегти зв’язок зі своїми дорослими синами. Я знайшла унікальний подарунок – лампи дружби, які завдяки бездротовому інтернету можна було увімкнути на відстані. Подарувавши ці лампи синам, я сказала, що вони будуть вмикатися тоді, коли я торкатимуся своєї лампи; цей дотик нагадуватиме їм про мою любов і постійні молитви. Попри велику відстань між нами, вони також могли вмикати світло в нашому домі. Безумовно, ніщо не замінить особистого спілкування, втім нас підбадьорювало усвідомлення, що нас люблять і за нас моляться кожного разу, як вмикається світло.
Як Ісус
У дитинстві майбутнього богослова Брюса Уера розчарував уривок з 1 Петра 2:21-23, який закликає нас уподібнюватися Ісусу Христу. Про своє дитяче обурення Уер написав у книзі “ Людина Ісус Христос ”. “Я вирішив, що це нечесно, особливо в контексті слів про необхідність іти слідами Того, Хто «не вчинив… гріха». Неймовірно… Я ніяк не міг зрозуміти, як Бог міг це вимагати від нас”.
Неймовірні обітниці
У часи великого падіння можна легко повірити, що для нас усе скінчено, що ми втратили шанс на значиме та гідне життя. Так сталося з Еліасом, колишнім в’язнем у нью-йоркській в’язниці максимальної безпеки. Оповідаючи про свої відчуття, він сказав: “Я втратив… надію, надію на майбутнє, надію на свій розвиток”.
Зміцнюватися благодаттю
Під час Громадянської війни в США за дезертирство карали смертю. Однак в Армії Союзу рідко страчували дезертирів, тому що головнокомандувач Авраам Лінкольн майже всіх їх прощав. Така політика викликала невдоволення в міністра оборони Едвіна Стентона, який вважав, що лояльність Лінкольна лише заохочувала до дезертирства. Натомість Лінкольн співчував солдатам, які в розпал битви втрачали самовладання і піддавалися страху. За це співчуття солдати ще більше полюбили Лінкольна, називаючи його “Батьком Авраамом”, і виявляли йому ще більшу вірність.