Ведмежі обійми
На день народження я подарувала своєму онукові великого пухнастого ведмедя. Спочатку він здивувався. Потім проявив благоговійний страх, і, зрештою, цікавість, яка підштовхнула до дослідження. Онук торкнувся носа ведмедя, і коли той впав до його рук, сильно зрадів! Він поклав свою дитячу голову на пухнасті груди ведмедя і сильно його обійняв. Онук із усмішкою занурився у плюшеву м’якість ведмедя. Дитина не усвідомлювала нездатність іграшки по-справжньому його любити. Невинно й природно онук відчув любов ведмедя і повернув її від усього серця.
Коли все втрачено
За якихось шість місяців життя Джеральда повністю зруйнувалося. Економічна криза знищила бізнес і багатство, а трагічна аварія забрала життя його сина. Приголомшена трагедією, його мати померла від серцевого нападу, а дружина впала в депресію. Його дві юні доньки залишалися невтішними. Усе, що він міг зробити – це сказати словами псалмоспівця: “Боже мій, Боже мій, – нащо мене Ти покинув?” (Пс. 21:2).
Добра критика
На уроці з пейзажного живопису вчитель, дуже досвідчений професійний художник, оцінив моє перше завдання. Він мовчки став перед моєю картиною, підперши рукою підборіддя. “Ну, ось”, – подумала я, – “зараз він скаже, що це жахливо”.
Бажання в камені
“Кожен пірс є бажанням в камені!” – йдеться у вірші “Ода Марітіма” португальського поета Фернандо Пессоа. Пірс в його уяві є втіленням емоцій, які ми відчуваємо, коли від нас повільно відпливає корабель. Він відпливає, а пірс залишається, незмінний монумент надії і мрії, прощання і бажання. Ми прагнемо того, що втратили і до чого не можемо дістатися.
Любов не перестає
Коли мені виповнилося дев’ятнадцять років, я переїхала від мами більш ніж на сімсот миль. Одного ранку я побігла виконувати доручення, забувши про нашу заплановану телефонну розмову (тоді ще не було мобільних телефонів). А ввечері до мене прийшли двоє поліцейських. Мама захвилювалася, тому що я ніколи не пропускала наших розмов. Подзвонивши кілька разів і не отримавши відповіді, вона звернулася в поліцію. Один із поліцейських повернувся до мене і сказав: “Як добре знати, що тебе люблять і не заспокояться, поки не переконаються, що з тобою все гаразд”.
Господь нагледить
У міру того як літо наближалося до кінця, росло і моє занепокоєння. Мені потрібно було їхати в інший штат для навчання. Для цього я повинна була звільнитися з роботи. Перспектива опинитися далеко від дому без засобів до існування не радувала. Проте за кілька днів до подачі заяви на звільнення компанія запропонувала мені працювати дистанцiйно. Я з радістю погодилася і ще раз переконалася, що Бог піклується про мене. Бог забезпечив роботою, однак за Своїм розкладом, а не за моїм.
Міністр з питань самотності
Після смерті свого чоловіка Бетсі більшість часу проводила у квартирі, дивлячись телевізор і заварюючи чай лише для себе. Такий спосіб життя − не рідкість. Понад дев’ять мільйонів британців (15% населення) говорять, що часто або завжди почуваються самотніми. У Великій Британії навіть призначили міністра з питань самотності, аби виявити її причину та якось цьому зарадити.
Найкраща стратегія
Спостерігаючи з трибуни за грою своєї дочки в баскетбол, я почула, як тренер промовив дівчатам на полі єдине слово: “Подвійний!” Миттєво їх захисна стратегія змінилася. Замість того щоб закривати найвищу баскетболістку суперників “один на один”, вони взялися за неї вдвох. В результаті та, хоча і володіла м’ячем, так і не змогла закинути його в корзину, а наша команда перемогла.
Чаша сліз
В Бостоні, в штаті Массачусетс, є дошка з написом “Чаша сліз”. Вона нагадує про тих, хто ризикнув переплисти Атлантичний океан, аби врятуватися від смерті під час катастрофічного Ірландського голоду в кінці 1840-х років, що виник через ураження картоплі фітофторою. Тоді померло більше мільйона людей, а близько мільйона покинули домівки, щоб переплисти океан, який Джон Бойл О’рейллі поетично назвав “чашою сліз”. Голод і душевний біль змусив цих мандрівників шукати надію у безнадійні часи.
Той, хто веде
Кого ви уявляєте, коли чуєте слово наставник ? Для мене це пастор Річ. Він побачив у мені потенціал і повірив у мене, коли я не вірила в себе. Він показав, як служити зі смиренням і любов’ю. Тепер і я служу Богу, наставляючи інших.
Прийдіть та отримайте!
Визирнувши за виноградну огорожу, що оточувала наше подвір’я, я побачив людей у парку, які займалися спортом. Вони бігали, стрибали, присідали та робили різні вправи. “Я також це робив, коли був сильніший” , – подумав я. І мене охопила хвиля незадоволення.
Маленький, однак важливий
День розпочався як завжди, а закінчився кошмаром. Естер (ім’я змінено) та декілька сотень жінок з пансіону були викрадені релігійною войовничою групою. Через місяць усіх звільнили, за винятком Естер, яка відмовилася зректися Ісуса Христа. Читаючи про неї та інших, хто зазнавав гонінь за свою віру, ми з подругою були зворушені. Ми хотіли щось зробити. Однак що ?
Більше, ніж очікування
Поліція звинуватила жінку в необережному керуванні автомобілем після того, як вона виїхала з дороги на тротуар − не бажала чекати, поки зі шкільного автобуса вийдуть учні!
За межами сусідства
Влітку 2017 року ураган “Харві” забрав багато життів і спричинив значні руйнування на побережжі Мексиканської затоки в США. Люди зі всієї країни забезпечували потерпілих їжею, водою, одягом і притулком.
Тривала молитва
Кевін змахнув сльозу, даючи моїй дружині прочитати аркуш паперу. Він знав, що ми з Кері молилися за повернення нашої дочки до віри в Ісуса Христа. Він сказав: “Після смерті моєї матері у її Біблії була знайдена ця записка. Сподіваюсь, що вона вас підбадьорить”. Зверху було написано: “Для мого сина Кевіна”, а нижче містилася молитва за його спасіння.