Молитва прощення
У 1960 році шестирічна Рубі Бріджес стала першою чорношкірою дитиною, яка відвідувала державну початкову школу для білих на американському півдні. Щодня протягом багатьох місяців федеральні маршали супроводжували Рубі до школи через юрбу розгніваних батьків, які обсипали маленьку дівчинку прокльонами та погрозами. В класі, де було безпечно, Рубі сиділа лише з Барбарою Генрі, єдиною вчителькою, яка була згодна її навчати. Батьки не дозволяли своїм дітям сидіти в одному класі з цією чорношкірою дівчинкою.
Нова громада
Майя, п’ятирічна донька моєї подруги Керрі, любить змішувати ляльки з різних наборів, створюючи своєрідну нову громаду. В уяві цієї дитини всі речі пов’язані між собою. Всі ляльки – одна сім’я. Дівчинка вірить, що вони найщасливіші, коли разом, незважаючи на різницю у розмірах та формах.
А якщо ні...
Інколи життя завдає вбивчого удару. А інколи в житті трапляються чудеса.
Ллється через край
“О, ні! Ні! Ні!” – закричав я. Але це не допомогло. Коли забився унітаз, я подумав, що вирішити цю проблему можна ще раз змивши його. Але це призвело до цілком протилежних наслідків. Я зрозумів свою помилку і тепер стояв, безпорадно споглядаючи, як вода ллється на підлогу.
Прославлення Божої доброти
Одного разу хтось у нашій групі з вивчення Біблії запропонував: “Давайте самі напишемо псалми!” Спочатку деякі почали протестувати – мовляв, не мають хисту для цього, – але після деякого підбадьорення погодились. Кожен із нас склав зворушливий вірш, в якому йшлося про Божу працю в нашому житті. Божий захист, турбота, а також випробування – навіть біль та сльози – стали джерелом неймовірних текстів для пісень. Подібно Псалму 136, кожна складена нами пісня відкривала істину про вічне милосердя Бога.
Вільне слідування
Тренер, який готував мене у школі до кросу, якось порадив мені: “Не намагайся бути першою. Ті, хто відразу біжать першими, майже завжди видихаються”. Натомість він порадив мені триматися близько до найшвидших бігунів. Дозволяючи іншим встановлювати темп, я зберігала свої фізичні й моральні сили, яких потребувала для успішного фінішування.
Божа праця
“Чи помічали ви останнім часом Божу працю у своєму житті?” − запитувала я у друзів. Один із них відповів: “Я бачу Божу працю, коли щоранку читаю Святе Письмо; коли Господь допомагає мені прожити кожний новий день; коли знаю, що Він зі мною в кожному кроці мого життя. Я бачу Його працю, коли Він допомагає проходити через різні випробування і сповняє мене радістю”. Мені сподобалася ця відповідь, тому що вона відображає реальність того, як Бог через Своє Слово і через присутність Святого Духа працює у житті тих, хто любить Його.
Враження та реальність
Якось моя дружина зателефонувала мені й сказала: “Слухай, на нашому подвір’ї є мавпа!” Вона підняла телефон вище, щоб я міг почути звуки, які нагадували мавпячі. Але ж ми жили за 3000 кілометрів від місця, де мешкали дикі мавпи. Але мій тесть сказав: “Це смугаста сова”. Реальність не завжди є такою, як нам здається.
Скарби небесні
Ще в дитинстві я та мої дві сестри любили сидіти, притулившись одна до одної, на кришці великої обшитої кедром скрині, яка належала нашій мамі. В ній вона зберігала наші вовняні светри та різні вишиванки, що залишилися від нашої бабусі. Мама дуже цінувала ці речі і сподівалася, що кедровий запах відганятиме міль.
Знайти час
Ріма нещодавно переїхала з Сирії до Сполучених Штатів. Жінка намагалася жестами і кількома англійськими словами пояснити своєму наставнику, чому вона така сумна. Сльози текли по її щоках, коли вона показувала широку тарілку, на якій були гарно викладені фатаєри (пиріжки з м’ясом, сиром та шпинатом). “Лише один”, − сказала вона, показавши рукою від вхідної двері до гостинної… Декілька людей з найближчої церкви мали відвідати цю сім’ю, а з’ясувалося, що зробив це лише один. Проте і він швидко зайшов, поставив коробку з подарунками і відразу вибіг. Мабуть, був дуже зайнятий, в той час як Ріма та її родина почувалися дуже самотніми і прагнули спілкування.
Знайти спокій в Ньому
Хоча я й намагаюся довіряти Богу серед тих страждань, що мені завдає хронічний біль, проте навіть маленька проблема та невдача сприймається мною як напад лютого ворога. Проблема номер один дає мені стусана справа. Проблема номер два штовхає позаду. А проблема номер три завдає удар прямо в лице. В такі важкі часи хочеться кудись втекти і сховатись. Але через те, що не можу змінити обставини, мушу покладатися на Бога і вірити, що Він проведе мене крізь усі випробування.
Далека країна
Емі Кармайкл (1867–1951) відома тим, що рятувала від лихої долі дівчат-сиріт в Індії, буквально даруючи їм нове життя. Серед виснажливої праці в неї були такі часи, які вона називала “моментами видіння”. У своїй книзі “Золото Місячного Світла” Емі писала: “Серед напруженого важкого дня нам явилося наче видіння «далекої країни», і ми стояли на дорозі застиглі, приголомшені”.
Точка неповернення
Вони не просто перетнули річку… За римськими законами, жоден генерал не мав права вести свої війська до Риму. Тож, коли 49 року до нашої ери Юлій Цезар повів свій 13-й легіон через річку Рубікон, то фактично була державна зрада. Рішення Цезаря призвело до незворотних наслідків і спричинило тривалу громадянську війну. Фраза “перейти Рубікон” використовується як метафора, що означає досягнення “точки неповернення”.
Відповідь на Божий заклик
У серпні 2015 року, коли я готувалася поступати до університету, що знаходився в іншому місті в двох годинах їзди, мені раптом спало на думку, що я можу й не повернутися додому після закінчення навчання. “Як я зможу залишити свою домівку? Свою сім’ю? Свою церкву? Що робитиму, якщо Бог зрештою покличе мене до іншого штату або навіть до іншої країни?”
Відбитки Божих пальців
Лайгон Стівенс та її брат Нік були досвідченими альпіністами і разом підкорили вершину Мак-Кінлі (Деналі) – найвищу гору в Північній Америці. Але у січні 2008 року на горі в Колорадо трапився нещасний випадок: вони потрапили під гірський обвал, в результаті чого Нік отримав травму, а двадцятирічна Лайгон загинула. Коли пізніше в одному з рюкзаків сестри він знайшов її щоденник, прочитане дуже його втішило. Щоденник був сповнений розважаннями, молитвами та прославленням Бога – як це можна побачити в одному із записів: “Я – шедевр, на якому Бог викарбував Своє Ім’я… Але Він ще не закінчив Свою працю. По справі, Він тільки її розпочав… На мені відбитки Його пальців. Вже ніколи не буде такої людини, як я… Маю в цьому житті роботу, яку ніхто крім мене не зробить”.