Хіба ми щось значимо?
Я вже декілька місяців листувався з молодим чоловіком, який глибоко розмірковував про віру. Одного разу він написав: “Ми не більше ніж крихітні, мініатюрні і нескінченно малі цятки на часовій шкалі історії. Хіба ми щось значимо?”
Ти побачиш її знову
В кімнаті було темно і тихо. Я підсунула стілець ближче до ліжка Жаклін. Три роки тому, ще до початку боротьби з раком, моя подруга була енергійною і життєрадісною людиною. Я й досі могла уявити її усміхненою з живими очима. Однак тепер вона була тиха і безмовна. Я відвідувала її у спеціалізованому медичному центрі.
Почніть з кінця
“Ким ти хочеш стати, коли виростеш?” Таке запитання дуже часто задавали мені в дитинстві. Відповіді мінялися так часто, як вітер змінює свій напрямок. Лікарем. Пожежником. Місіонером. Лідером поклоніння. Фізиком. І навіть Макгайвером (улюбленим кіногероєм)! Тепер, будучи батьком чотирьох дітей, я розумію, як складно їм відповісти на це запитання. Інколи мені хочеться сказати: “Я знаю, ким тобі краще стати!” Часто батьки можуть побачити у своїх дітях дещо більше, ніж діти бачать в собі.
Дивна втіха
Здавалося, що вірш на листівці, яку отримала Ліза, не відповідав її обставинам: “І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора, повна коней та огняних колесниць навколо Єлисея!” (2 Цар. 6:17). “У мене рак! – подумала вона у замішанні. – Я щойно втратила дитину! Вірш про ангельських воїнів мене не стосується”.
Прибрати непроханого гостя
Почало тільки світати, коли мій чоловік піднявся з ліжка і пішов на кухню. Я з подивом побачила, що він увімкнув і знову вимкнув світло. Потім я згадала, як вчора зранку закричала, побачивши на кухонному столі “непроханого гостя”. Пояснюю. Це небажане створіння з шістьма ногами. Чоловік знає про мій страх і одразу прибіг прибрати це створіння. Цього ранку він прокинувся раніше, аби пересвідчитися, що на кухні немає жодних жуків, щоб я могла туди спокійно зайти. Який молодець!
Він нас не відпустить
Джуліо їхав на велосипеді через величезний і пожвавлений міст Джорджа Вашингтона, який сполучає між собою Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Раптом він побачив чоловіка, який стояв на краю моста над річкою Гудзон, готуючись стрибнути у воду. Розуміючи, що поліція не прибуде вчасно, Джуліо залишив свій велосипед і, простягаючи руки, вигукнув: “Не робіть цього! Ми вас любимо!” Потім він схопив зневіреного чоловіка і за допомогою іншого перехожого відвів у безпечне місце. Джуліо не відпускав чоловіка, навіть коли той вже був у безпеці.
Як відображати Христа
Тереза з Лізьє була радісною і безтурботною дитиною, допоки не померла її мати, коли їй було всього чотири роки. Вона стала дуже полохливою і схвильованою. Втім на Різдво через багато років усе змінилося. Відсвяткувавши у церкві народження Ісуса Христа, Тереза відчула, як Бог звільнив її від страху і сповнив радістю. Цю зміну вона приписала силі Ісуса, Який залишив небеса і став Людиною, і перебував у ній.
Вкорінені в любові
“Ось і все, що потрібно!” – сказала Меган. Вона відрізала стебло герані, а потім відрізаний край занурила в мед і встромила у горщик з компостом. Меган вчила мене, як розводити герань – як з однієї здорової рослини утворювати багато інших, аби у мене також були квіти, якими б я могла поділитися з іншими. За її словами, мед допомагав молодій рослині вкоренитися.
Очі, щоб побачити
Нещодавно я виявив диво анаморфного мистецтва. Анаморфну скульптуру (на перший погляд беззмістовну) можна побачити, лише якщо подивитися на неї з належного кута. На одному витворі мистецтва низка вертикальних палиць зображує обличчя відомого лідера. На іншому безліч канатів перетворюються на обриси слона. Ще одна скульптура, зроблена з сотень чорних крапок, підвішених на дроті, стає жіночим оком, якщо на неї правильно подивитися. На витвір анаморфного мистецтва треба дивитися з різних кутів, допоки не відобразиться його зміст.
Завжди недостатньо
Френк Борман командував екіпажем космічного корабля, що вчинив перший пілотований обліт навколо Місяця. Однак це його не вразило. Вся подорож тривала два дні. Френка закачало і знудило. Він сказав, що відчуття невагомості було чудовим лише тридцять секунд. Потім він до нього звик. Наблизившись до Місяця, Френк побачив безліч кратерів. Зробивши декілька фотографій сірої пустелі, екіпаж занудьгував.
Блукання
Живучи неподалік скотарського ранчо, гуморист Майк Яконеллі помітив, що, випасаючись, корови схильні блукати. Корова завжди ітиме вперед у пошуках кращого пасовища. Ось на краю ферми вона знайшла під деревом свіжу траву, а за поламаною частиною огорожі – купу смачного листя. Далі корова може вийти далеко за межі паркану, дістатися дороги і поступово заблукати.
Хранитель обітниці
Джонатан, усвідомлюючи серйозність шлюбних обітниць, які він давав ЛаШонн, із запинкою повторив урочисте “Обіцяю”. “Як можна давати ці обітниці і не вірити в можливість їх виконати?” – подумав він. Тягар від узятих зобов’язань залишився навіть після шлюбної церемонії. Після вечірки Джонатан повів свою дружину до церкви, де понад дві години молився, аби Бог допоміг йому виконати обіцянку любити ЛаШонн і турбуватися про неї.
Замки любові
Я здивовано дивилася на сотні тисяч замків, що висять на всіх можливих частинах Моста Мистецтв у Парижі. На багатьох із них були вигравірувані ініціали закоханих. Пішохідний міст через Сену потопав у символічних освідченнях у “вічному” коханні. У 2014 році загальна вага замків досягла п’ятдесяти тон, через що частина перил обрушилася в річку. Виникла необхідність прибрати замки.
Занадто грішна?
“Якщо я торкнуся Біблії, вона обпече мої руки”, – сказала вчителька англійської мови в коледжі. Моє серце завмерло. В романі, який ми читали того ранку, містилося посилання на біблійний вірш, і я витягла Біблію, аби його прочитати. Вчителька це помітила і прокоментувала. Здавалося, що вона вважала себе надто грішною для прощення, а я не набралася сміливості, щоб розповісти їй про Божу любов і про те, що ми завжди можемо шукати Божого прощення.
Алея спогадів
Коли мій дорослий син опинився у скрутній ситуації, я нагадала йому, як Бог постійно про нас турбувався і забезпечував у той період, коли батько втратив роботу. Я розповіла про часи, коли моя мати хворіла і померла від лейкемії, а Бог підкріплював нашу родину і посилав нам мир. Оповідаючи про Божу вірність, я підтверджувала дотримання Ним Свого слова. Я провела сина по вимощеній Богом алеї спогадів, нагадуючи йому про Божу надійність у різні моменти нашого життя. Божої присутності, любові та благодаті було достатньо як у стражданні, так і у святкуванні.