Величне Боже творіння
Під час нещодавнього відвідування наших онуків ми з насолодою споглядали життя однієї орлиної сім’ї, чиє гніздо у Флориді можна було побачити через веб-камеру. Щодня ми “перевіряли”, що робить татко-орел, орлиця та їхнє пташеня у гнізді високо в горах. Щодня орли-батьки пильнували своє орлятко – захищали його та годували, приносячи рибу зі струмка неподалік.
Ідеальний світ
У школі Кеті отримала завдання написати твір на тему: “Мій ідеальний світ”. Дівчинка написала: “У моєму ідеальному світі… безкоштовне морозиво, всюди цукерки, а небо завжди синє – лише кілька хмаринок створюють цікаві форми”. Потім твір набув дещо серйознішого змісту. Школярка далі написала, що в її ідеальному світі “немає поганих новин; ніхто їх не приносить і ніхто їх не чекає”.
Я бачу тебе
Хав’єру тоді було два роки, коли ми завітали до одного взуттєвого магазину. Він почав бігати між рядами, ховаючись за штабелями коробок з-під взуття. А коли мій чоловік Алан казав йому: “А я тебе бачу!” − малюк хихикав. Аж ось я раптово побачила, як Алан шалено бігає між рядами взуття, гукаючи сина по імені. Разом ми кинулися до виходу з магазину і побачили, що наша дитина, не перестаючи сміятися, біжить у напрямку до відкритих дверей, за якими була запруджена машинами вулиця.
Життя, яке привертає увагу
Перебуваючи в готелі міста Остін (штат Техас), я помітив у своєму номері на столі листівку, на якій було написано:
Яким є Бог?
Щоб по-особливому відсвяткувати ювілей, мій чоловік повів мене до місцевої картинної галереї і запропонував вибрати будь-яке полотно в подарунок собі. Я вибрала невеличку картину, на якій був зображений струмок у лісі. Русло струмка займало більшу частину полотна, тому не залишалося місця для неба. Однак вода відображала верхівки дерев, сонце і атмосферний серпанок. Був лише один спосіб побачити небо: дивитися на поверхню води.
Світло цього світу
Один із моїх улюблених творів мистецтва знаходиться в часовні Кебл-колледжу в Оксфорді (Англія). Йдеться про картину англійського художника Уїльяма Холмана Ханта, на якій Ісус Христос зі світильником в руках стукає у двері будинку.
Малюнки любові
Ми з дітьми започаткували нову практику. Щовечора перед сном ми сідаємо за стіл, беремо кольорові олівці, свої щоденники і малюнками та записами відповідаємо на два запитання: Де я сьогодні виявив любов? Де я сьогодні не виявив любов?
Перстень у смітті
Навчаючись у коледжі, я прокинулась одного ранку і побачила, що моя сусідка по кімнаті Керол дуже панікує. Вона загубила перстень. Ми шукали його всюди, де тільки можна. А наступного ранку ми вже рилися у сміттєвому контейнері.
Звільнення з ізоляції
Хлопчик Джонатан мав церебральний параліч. Він не міг говорити, тому спілкуватися з ним було неможливо. Але його мати Шанталь Браян не здавалась. І коли йому було десять років, вона знайшла спосіб для спілкування з ним: за допомогою його очей та дощечки з пластиковими літерами. Це був справжній прорив. “Ми звільнили його з темниці ізоляції і тепер можемо запитувати його про будь-що”, – радіє мати. Тепер Джонатан може читати, писати – в тому числі й вірші, – завдяки комунікації очима. Коли його запитують, що йому подобається “говорити” своїм рідним, він відповідає: “Чудово казати їм, що я їх люблю”.
Звільнені
В дитинстві я жив у селі, і мене дуже забавляла й дивувала одна річ. Коли я ловив курку, тримав її кілька секунд, притиснувши до землі, а потім відпускав, вона не відразу тікала. Їй здавалося, що вона все ще у пастці – що я все ще тримаю її, – тому залишалась ще деякий час на місці.
Молитва подяки
Вже багато років я з насолодою читаю книги британського письменника Гілберта Честертона. Його гумор та проникливі думки часто викликають у мене усмішку, а потім змушують зробити паузу й серйозно замислитись. Наприклад, він пише: “Ви молитеся молитвою подяки перед їжею. Чудово. Але я молюсь перед тим, як грати в опері. Перед концертом і пантомімою. Перед тим, як відкрити книгу. Перед тим, як креслити, малювати, плавати, фехтувати, боксувати, ходити, грати. Навіть перед тим, як занурити перо в чорнило, я також звертаюся в молитві до Бога”.
Втішання друга
Нещодавно я прочитала одну цікаву історію. Дівчинка прийшла зі школи вимазана у багнюку по саму талію. Вона пояснила мамі, що її подруга послизнулась і впала у брудну калюжу. Інша однокласниця побігла за допомогою, а їй стало дуже шкода свою подругу, яка сиділа самотньо у багнюці, тримаючись за пошкоджену ногу. Тому вона теж залізла в калюжу і сиділа поруч, доки не прийшла вчителька.
Приналежність Отцю
В ту суботу я вештався допізна. Мені було тільки 20 років, і я з усіх сил намагався втекти від Бога. Але несподівано відчув дивне внутрішнє побудження завітати до церкви, в якій пастором був мій батько. Тому наступного дня, в неділю, я натягнув свої потерті джинси, стару поношену футболку, незашнуровані кросівки і поїхав через усе місто.
Відносини з Ісусом
Ніколи не забуду той день, коли я мав привілей сидіти поруч із Біллі Гремом за обіднім столом. Щось потрібно було говорити, але я дещо нервував. Чи будуть мої слова доречними? Я подумав, що цікаву бесіду можна почати з такого питання: “Що вам найбільше подобалось у своєму багаторічному служінні?” Запитавши, я почав невпевнено перераховувати можливі відповіді: знайомства з різними президентами, королями та королевами? А, можливо, проповідувати Євангеліє мільйонам людей в усьому світі?
Нема часу?
“У білих людей є годинники, а у африканців є час”. Цю африканську приказку Ос Гіннес використав у своїй книзі “Неможливі люди” . Це спонукало мене проаналізувати ті випадки, коли я у відповідь на чиєсь прохання відповідав: “Не маю часу”. Я подумав про тиранію термінових справ, про диктат щільних графіків у нашому житті.