Світло надії
Блискучий червоний хрестик моєї мами мав би висіти біля її ліжка в онкологічному центрі. А я мала би готуватися до святкових візитів у перервах між плановими процедурами. Все, чого я хотіла на Різдво, – це провести ще один день з мамою. Натомість я була вдома… і вішала її хрестик на ялинку.
Прощення і забуття
Джилл Прайс народилася з гіпертимезією – здатністю пам’ятати в найдрібніших подробицях усе, що з нею коли-небудь траплялося. Вона може відтворити у своїй уяві точну картину будь-якої події, яку пережила за своє життя.
Шрами
Фей торкнулася шрамів на своєму животі. Вона перенесла чергову операцію з видалення ракової пухлини. Цього разу лікарі видалили частину шлунка і залишили нерівний шрам, який свідчив про масштаби їхньої роботи. Фей сказала своєму чоловікові: “Шрами – це символи страждання або зцілення. Я вибираю друге. Це знаки мого зцілення”.
Господь близько
Понад тридцять років Лурдес, викладачка вокалу в Манілі, навчала студентів віч-на-віч. Але коли її попросили проводити заняття онлайн, вона занепокоїлась. “Я не дуже добре розбираюся в комп’ютерах, – сказала вона. – Мій ноутбук старий, і я не знайома з платформами для відеоконференцій”.
Різдвяна дилема
Девід та Енджі відчули покликання переїхати за океан, і подальше плідне служіння, здавалось, лише підтверджувало правильність рішення. Життя затьмарювала лише одна неприємність: літні батьки Девіда були змушені проводити Різдво на самоті.
Спільнота в Христі
На півдні Багамських островів розташований невеликий клаптик землі під назвою Раггед-Айленд. У 19-му столітті тут активно видобували сіль, але через занепад цієї галузі багато людей емігрували на сусідні острови. У 2016 році на острові проживало менше вісімдесяти осіб. І хоча серед них були представники трьох релігійних конфесій, люди щотижня збиралися разом в одному місці для поклоніння і спілкування. З такою малою кількістю мешканців відчуття спільноти для них було особливо важливим.
Рівні перед Богом
Під час відпустки ми з дружиною щоранку їздили на велосипедах. Один маршрут пролягав через багатий район, будинки в якому коштували мільйони доларів. Ми бачили різних людей: мешканців, які вигулювали своїх собак, велосипедистів та численних робітників, які будували нові будинки або доглядали за ландшафтом. Там була суміш людей з усіх верств суспільства, і це нагадало мені про справжню реальність. Насправді між нами не було жодної різниці. Багаті чи бідні. Заможні спеціалісти чи робітничий клас. Відомі чи невідомі. Ми всі на тій вулиці того ранку були однакові. “Багатий та вбогий стрічаються, – Господь їх обох створив” (Пр. 22:2). Незважаючи на відмінності, ми всі створені за Божим образом (Бут. 1:27).
Прагнення відволікатись
Я поклав телефон на місце, втомившись від численних фотографій, ідей та сповіщень, які транслював маленький екран. Потім я взяв його й увімкнув знову. Навіщо?
Подолання випробувань
Енн зростала в горі та злиднях. Її брат та сестра померли ще в дитинстві. У п’ять років через хворобу очей Енн частково осліпла. Коли Енн було вісім років, її мати померла від туберкульозу. Невдовзі після цього її батько, який жорстоко поводився з нею, покинув трьох дітей, які залишились в живих. Наймолодшу відправили жити до родичів, а Енн та її брата Джиммі віддали до переповненого притулку для бідних. Через декілька місяців Джиммі помер.
Покладайтеся на Бога
Перебуваючи з друзями в аквапарку, ми намагалися пройти плавучу смугу перешкод, зроблену з надувних платформ. Пружні, слизькі платформи робили пряму ходу майже неможливою. Хитаючись, ми долали пандуси, урвища та мости, часто з вереском падаючи у воду. Пройшовши маршрут, моя подруга, повністю знесилена, оперлася на одну з “веж”, щоб перевести подих. Майже одразу ж “вежа” прогнулася під її вагою, і подруга з розгону впала у воду.
Більш ніж достатньо
У Еллен був обмежений бюджет, тому вона була рада отримати різдвяний бонус. Цього було цілком достатньо, але коли вона поклала гроші на рахунок, на неї чекала ще одна несподіванка. Касир сказав, що в якості різдвяного подарунка банк поклав на її поточний рахунок січневий платіж за іпотеку. Тепер вони з Треєм можуть оплатити інші рахунки і благословити ще когось різдвяним сюрпризом!
Бог не забуде про вас!
У дитинстві я колекціонувала поштові марки. Коли мій анкон (фукієнською “дідусь”) дізнався про моє захоплення, він почав щодня відкладати для мене марки зі своєї офісної пошти. Щоразу, коли я відвідувала дідуся та бабусю, дідусь дарував мені конверт, наповнений різноманітними красивими марками. “Хоч я завжди зайнятий, – сказав він мені одного разу, – я не забуду про тебе!”
Бути церквою
Під час пандемії COVID-19 Дейв і Карла витратили місяці на пошуки церкви. Дотримання рекомендацій щодо здоров’я, які обмежували різні види особистого спілкування, ще більше ускладнювало цей процес. Вони прагнули спілкування з християнами. “Зараз складно знайти церкву”, – написала мені Карла. Всередині мене прокинулось усвідомлення мого власного прагнення возз’єднатися з моєю церковною родиною. “Зараз складно бути церквою”, – відповіла я. У той період наша церква пропонувала їжу в навколишніх районах, проводила онлайн-богослужіння і по телефону надавала молитовну підтримку кожному її члену. Ми з чоловіком брали в цьому участь, однак задавались питанням, що ще ми можемо зробити, аби “бути церквою” в нашому зміненому світі.
Упередження і Божа любов
“А ти не такий, як я очікував. Я думав, що зненавиджу тебе, але це не так”. Слова юнака здавалися різкими, але насправді то було намагання бути добрим. Я навчався за кордоном у його країні, яка десятиліттями раніше воювала з моєю країною. Ми разом брали участь у груповій дискусії в класі, і я помітив, що він здавався дещо відстороненим. Коли я запитав, чи не образив його чимось, він відповів: “Зовсім ні… Ось у чому справа. Мій дід загинув на тій війні, і за це я ненавидів ваш народ і вашу країну. Однак тепер я бачу, як багато в нас спільного, і це мене дивує. Тому я не бачу причин, аби нам не бути друзями”.
Давати, як Христос
Коли американський письменник О. Генрі в 1905 році писав своє улюблене різдвяне оповідання “Дари волхвів”, він намагався оговтатись від особистих проблем. Проте він написав надихаючу історію, яка висвітлює прекрасну рису Христового характеру – жертовність . У цій історії дружина продає своє гарне довге волосся напередодні Різдва, щоб купити золотий ланцюжок для кишенькового годинника свого чоловіка. Однак пізніше вона дізнається, що її чоловік продав свій кишеньковий годинник, щоб купити набір гребінців для її прекрасного волосся.