Свідки
В поемі “Свідки” Генрі Лонгфелло (1807–1882) описав потопаючий торгівельний корабель, що перевозив рабів. Пишучи про “скелети в ланцюгах”, Лонгфелло оплакував численні безіменні жертви. В заключній строфі говориться:
Вічна Божа Церква
“Церква скінчилась?” – запитала молода мати, яка з двома маленькими дітьми прибула до молитовного дому вже майже під кінець недільного богослужіння. Натомість чоловік, який усіх вітав біля входу, сказав, що в іншій церкві неподалік проводиться два недільних богослужіння, і друге невдовзі має розпочатися. “Можливо, краще підвезти вас туди?” – запитав він. Молода мати погодилась і схоже була рада можливості відвідати іншу церкву усього за декілька кварталів. Згодом, розмірковуючи над цим випадком, чоловік сказав: “Церква скінчилась? Ні, ніколи. Божа Церква вічна”.
Дар підбадьорення
“Твої бджоли рояться!” Моя дружина зазирнула до мене в кімнату і сповістила новину, яку не хоче почути жодний бджоляр. Я вибіг на двір і побачив, як з вулика вилітав рій бджіл, направляючись до верхівки високої сосни. Все, вже ніколи не повернуться.
Відкриті простори
У книзі “Межа” д-р Річард Свінсон пише: “Нам потрібне місце, де ми можемо перевести подих. Нам потрібна свобода мислити і дозвіл на зцілення. Постійна швидкість знекровлює наші стосунки… Наші діти поранені лежать на землі, збиті нашими швидкісними добрими намірами. Хіба Бог заохочує виснаження? Хіба Він більше не провадить Свій народ до тихих вод? Хто позбавив нас широко відкритих просторів минулого, і як нам їх повернути?” Свінсон каже, що нам у житті потрібна тиха родюча “земля”, де ми можемо зустрітись з Богом і заспокоїтись у Ньому.
Сила Христа
У 2013 році приблизно шістсот глядачів спостерігали, як акробат Нік Валленда ішов по канату над величезною ущелиною в 470 метрів завширшки біля Гранд-Каньйону. Валленда ступив на сталевий трос товщиною в 5 сантиметрів і подякував Ісусу за чудовий краєвид. До його голови була прикріплена відеокамера, яка знімала все, що відбувалось. Він молився і славив Ісуса, ідучи над ущелиною настільки спокійно, наче він ішов по тротуару. Відчувши пориви вітру, Нік зупинився і присів. Потім він знову підвівся, відновивши рівновагу, і подякував Богу за те, що “заспокоїв трос”. З кожним наступним кроком по канату Нік показував усім глядачам, що покладається на силу Христа. Зняте тоді відео і досі переглядають в усьому світі.
Фестивалі поклоніння
Участь у масштабному заході може змінити нас несподіваним чином. Після спілкування з понад 1200 людьми під час багатоденних зібрань у Великобританії та США дослідник Деніел Юдкін та його колеги дійшли висновку, що великі фестивалі можуть змінити наші моральні орієнтири і навіть вплинути на готовність ділитися власними ресурсами з іншими. Згідно з дослідженням, 63% відвідувачів отримали на фестивалі “трансформаційний” досвід, який також надав їм відчуття більшої пов’язаності з людством і бажання виявляти більше щедрості до друзів, родини і навіть до абсолютно незнайомих людей.
Більше, ніж посли бренду
В епоху інтернету конкуренція стала особливо гострою. Компанії постійно розробляють нові способи приваблення клієнтів. Візьмемо, наприклад, автомобілі Subaru. Власники цих автомобілів, як відомо, особливо віддані цьому бренду; тому компанія запропонувала “палким шанувальникам” стати “послами бренду”.
Сила наполегливості
У 1917 році молода кравчиня дуже зраділа, коли її прийняли до однієї з престижних нью-йоркських шкіл моди. Втім коли Енн Кон прибула для реєстрації, директор школи сказав, що їй тут не раді: “Будемо відверті, міс Кон, ми не знали, що ви негритянка”. Рішуче відмовившись повертатися назад, вона прошепотіла молитву: “Будь ласка, дозволь мені тут залишитись”. Побачивши наполегливість Енн, директор врешті дозволив їй залишитись, однак відокремив від решти студентів, які були білими, і залишав відкритими двері в аудиторію, аби Енн “могла слухати” з коридору.
Наш Брат Ісус
Бриджеру Волкеру було лише шість років, коли грізна собака кинулась на його молодшу сестру. Бриджер інстинктивно стрибнув перед сестрою, захищаючи її від нападу розлюченої тварини. Після того, як Бриджеру надали невідкладну медичну допомогу і наклали дев’яносто швів на обличчя, він пояснив свої дії: “Якщо комусь загрожувала смерть, я думав, що померти мав я”. На щастя, пластичні хірурги змогли відновити обличчя хлопця. Водночас його сильна братська любов, відображена в нещодавніх фотографіях, де він обіймає сестру, залишається незмінною.
Самотні, однак не забуті
Слухаючи історії в’язнів, стає зрозумілим, що, ймовірно, найскладнішим для них є ізоляція та самотність. Згідно з дослідженням, до більшості в’язнів, незалежно від часу їхнього перебування за ґратами, друзі або родичі навідуються лише два рази. Для них самотність є постійною дійсністю.
Інший підхід
Коли в кінці 1800-х років Мері Слессор прибула до африканського поселення Калабар, вона була налаштована продовжити місіонерську працю покійного Девіда Лівінгстона. Її перше завдання полягало у викладанні в місцевій школі; водночас вона жила в місіонерській громаді. Проте в неї з’явилося бажання застосувати інший підхід у служінні. Отже, Мері зробила дещо незвичне для того регіону: оселилась серед людей, яким служила, вивчила місцеву мову, засвоїла їхній спосіб життя і споживала їхню їжу. Вона навіть взяла до себе десятки покинутих дітей. Упродовж майже сорока років Мері несла надію і Євангеліє тим, хто їх потребував.
Вічно вірний Бог
Коли Ксав’єр був учнем початкових класів, я привозила його до школи і забирала після занять. Втім одного дня все пішло не за планом. Я спізнилась. Під’їхавши до школи, я з відчайдушною молитвою в серці побігла до його класної кімнати і побачила Ксав’єра на лавці поряд із вчителем. Він сидів, обійнявши свій ранець. “Вибач мене, будь ласка. З тобою все добре?” Ксав’єр зітхнув. “Так, все добре, однак я дуже розізлився, що ти спізнилась”. Хіба можна його в чомусь обвинуватити? Я й сама гнівалась на себе. Я любила свого сина, однак знала, що ще багато разів розчарую його. Я також знала, що одного дня він може відчути розчарування Богом. Отже, завзято вчила його, що Бог ніколи не порушує Свої обітниці.
Хто я?
Роберт Тодд Лінкольн жив у тіні свого батька, улюбленого американського президента Авраама Лінкольна. Минуло багато років після смерті Авраама Лінкольна, однак особистість Роберта й досі асоціювалась з його батьком. Його близький друг Ніколас Мюррей Батлер писав, що Роберт часто казав: “Ніхто не хотів сприймати мене як військового міністра; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна. Ніхто не хотів сприймати мене як посла США в Англії; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна. Ніхто не хотів сприймати мене як президента компанії «Пульман»; вони хотіли бачити сина Авраама Лінкольна”.
Бог нашого життя
Після невдалої операції лікар сказав Джоані, що через п’ять тижнів їй треба пройти повторну операцію. Час минав, а хвилювання тільки посилювалось. Джоана та її чоловік вже були літніми людьми, а їхня родина жила далеко. Вони мусили самостійно їхати на машині в незнайоме місто та зорієнтуватися в складній лікарняній системі; до того ж з ними мав працювати новий фахівець.
Проблеми через вчинене добро
Одного дня учениця шостого класу помітила, як її однокласник різав свою руку маленьким лезом. Намагаючись правильно вчинити, вона вихопила з його рук лезо і викинула до сміття. Однак її не похвалили, а на десять днів відсторонили від навчання. Чому? Їй до рук на короткий час потрапило лезо, яке заборонялося приносити до школи. Коли ученицю запитали, чи повторила б вона свій вчинок, та відповіла: “Навіть якби в мене виникли проблеми… я б все одно знову це зробила”. Дівчинка намагалася вчинити добро і сама зазнала проблем (згодом це покарання відмінили). Так само й Ісус через Своє добро зазнав проблем від релігійних лідерів.